Громадський активіст, який вдруге виграє Апеляційний суд.

– Кожен мешканець міста, згідно зі ст. 121 Земельного кодексу України, має право отримати до 10 соток землі для індивідуального житлового будівництва. Здавалося б, держава піклується про своїх громадян, але, на жаль, кодексом не передбачається, де може отримати людина цю землю і в якому порядку. Відповідно вчителі, медики, атовці та інші містяни цю землю отримати не можуть. Бо уряд каже: «її немає». Але кожної сесії 10 соток землі таки виділяються, – розповідає громадський активіст «Центру захисту вінничан» Віталій.

– Поварившись у цій кухні два роки, я зрозумів, хто є хто. Земля має надаватися тим, хто йде в першу групу пріоритетності. Та існує вона в реальності, а не в положенні лише для своїх «кумів», «сватів», «зятів» та, звісно ж, братів, батьків та дітей. До прикладу, реальна історія одного чиновника. Чоловік працює на держслужбі, умовно за 10 тисяч гривень у місяць. А коли я шукав землю для забудови, то дізнався, що цей самий «чиновник» продає ділянку на околиці Він­ниці за 1 млн доларів.

А ще ділянки роздаються там, де взагалі не можна роздавати. До прикладу, Вишенське озеро, дерибан якого приписують цілій династії депутатів Ткачуків. Або ж на Старому місті біля будинку відпочинку. Там виділили ділянку, на якій знаходиться озеро, а написали, що це штучна водойма. І оформили як приватну власність. І таких прикладів можна навести сотні. Відповідно ті, хто прикривається законністю, самі ж її порушують.

Мене довело це свавілля, і я вирішив протистояти беззаконню. Спершу надіслав інформаційний запит на міську раду. Поставив 8 конкретних запитань, у тому числі я хотів побачити імена та прізвища людей, котрим видали землю. На що мені прийшла відповідь, де вказано, що це захист особистих даних і ніякої інформації я не отримаю. Але, згідно з законом України про захист персональних даних, я маю право отримати прізвище, це не вважається тими даними, котрі не можна розголошувати..

Тому я звернувся до суду і виграв цю резонансну судову справу у Він­ницької міської ради. І тепер вона зобов’язана оприлюднити списки власників землі у Вінниці. Звісно, міська рада подалась апелювати таке рі­шення суду. І тепер, вже пів року продовжується судова тяганина з чиновниками. Але вже сьомий Апеляційний адміністративний суд визнав законним рішення окружного Адміністративного суду та залишив його без змін за апеляційною скаргою Він­ницького виконавчого комітету до мене.

Що з цього випливає? Виконавчий комітет Вінницької місь­кої ради протиправно відмовив мені у наданні публічної інформації, а голова виконавчого комітету прикриває незаконні діян­ня своїх підлеглих, або ще гірше — навіть не знає, що роблять його підлеглі. То що ж мерія приховує? А приховувати є що, усі оборудки з землею за останні 17 років. Хіба таке можливо у європейському найкомфортнішому місті?

З поставленої остаточно крапки сьомим Апеляційним адміністративним судом, варіантів у мерії не залишається. Чекаю виконання рішення суду в установлені законом строки. А читачів «33-го» закликаю чекати сенсацію разом. Імена тих, хто дерибанив вінницьку землю роками, я покажу вам першим.

Софія Копач