Христина закінчила коледж преси та телебачення. У Києві пішла на проект “Зважені та щасливі”, потім переїхала до Вінниці, де знайшла роботу, влаштувалася на роботу там в нічний клуб барменом. А тоді зустріла свою любов – теж дівчину…
– З чоловіком у мене був плачевний досвід, після якого я б не хотіла взагалі з ними спілкуватися. Я розцінюю чоловіків, як друзів, банк сперми для народження дитини і все, інших варіантів у мене немає.Ще в школі, коли мені було 15 років, у мене був перший сексуальний досвід з дівчиною. А де і як я не можу розповісти. Мені здається, що мене завжди вабило до жіночої статі, просто в далекому дитинстві це не так сильно виражалося. Я завжди захищала і захищаю дівчаток, в будь-якому випадку дівчинки принцеси, їх необхідно захищати, завжди била хлопчиків, записалася навіть на тайський бокс. Це якесь внутрішнє. Я зрозуміла, що мені подобаються дівчата.
Взагалі то у більшості людей є стереотип, що гомосексуалізм лікується – можуть відтягнути в психушку, посадити на транквілізатори, ще що-небудь і вони можуть тебе вилікувати. І люди реально думають, що так можна вилікувати, але немає, так не вилікуєш. Дуже багато людей не розуміють, що геї та лесбіянки такі ж люди, як і всі. Деяким людям це навіть заважає влаштуватися на роботу. Якщо дізнаються, що ти гей або лесбіянка, то тебе можуть не прийняти на роботу з якихось там своїх причин. Таке теж було. Зараз 21 століття і люди повинні самі розуміти, що ти такий же як всі, ти нічим не відрізняєшся, у тебе ті ж губи, ті ж очі, можеш статурою і мисленням відрізнятися, а так у тебе теж саме. Чоловікам, звичайно, набагато складніше в цій ситуації, – зізнається Христина.
– Ми з Юлею и познайомилися Вконтакте, я розмістила анкету . Я жила ще у Києві, їй написала, що у неї дуже красиві очі, тому що у неї нереально красиві очі, ти дивишся в них, а вони такого блакитно-сірого відтінку, я дивлюся і розумію, що людина повинна бути моя. Я їй написала, вона мені відповіла і в цей момент я дивлюся на її сторінку в соцмережах і розумію, що там все пов’язано з церквою і біблією, думаю, куди ж я вплуталася, мені треба йти. Юля пропадає на час, а потім якось пише і питає, як приготувати коктейлі. Я їй написала як їх робити і сказала, що можна це обговорити віч- на- віч. Вона погодилася зустрітися.
Я не вірила, що у нас вийде зустрітися. В той момент я не тільки шукала відносини, але ще і друга, так як я з усіма розірвала контакт, розуміла, що моє оточення тягне мене на дно. Потім я, як справжній джентльмен, купила Юлі каву і рибку. На прощання я її обняла, а вона це запам’ятала, як ніжний і пристрасний момент. Перед від’їздом до батьків я попросила ще раз зустрітися, а вона запізнилася, як справжня леді, на дві години. Ми звичайно ж зустрілися і вона пообіцяла більше ніколи не запізнюватися. Після цього з 1 тисячею в кишені я переїхала до Вінниці. Ми сказали один одному, що любимо. Я постійно їздила на зустріч до Юлі з букетом троянд і чекала її півтори години.
Ми разом вже 4,5 року, ми щасливі. Я в шоці, тому що я думала, що де ось зараз (в 26 років) буду заводити серйозні стосунки, а вийшло, як вийшло. Ми багато разом пережили, ми дуже багато працювали, багато подорожували по Польщі, ми працювали в цирку “Кобзов”. Юля дуже розумна дівчинка і ми пробували різний бізнес. Мені подобається в Юлі, крім її очей, що ця людина дуже розумна, у неї можна навчитися різним бізнес-штучок, вона знайде вихід майже з будь-якої ситуації, якщо не знаходить вона, то знаходжу його я.
Христина додає – поки в неї не почалися серйозні відносини, моя мама весь час думала, що зустрічається дочка зі своїм кращим другом.
– Вона думала, що це зятьок, все добре. Він любив її оселедець під шубою, а вона просто любила його. Мої всі друзі і знайомі про це знали, адже я від них нічого не приховувала. А ось з приводу мами, це було складно. Хресна моя теж здогадувалася. У нас була закрита ця тема в сім’ї довгий час, а потім, коли з’явилася Юля, цю тему почали розкривати. Зараз поступово усвідомлення до мами приходить, вони вже більш менш ладнають. Я маму розумію в цьому питанні. Адже якби мені мій син сказав, що він гей або дочка, що вона лесбіянка, то я б не знаю, як би вчинила і не знаю впоралася б я з цим, не знаю як би я реагувала.
Я живу в Україні, як ви думаєте я ховаюся? Ні! Я не знаю, чи варто взагалі ховатися і переїжджати в іншу країну, де ставляться краще до таких людей. Я вважаю, що не потрібно зриватися і кудись їхати. Я сподіваюся, що в Україні дійде те, що ми такі ж люди, як і всі інші. Те, що у нас немає ніяких відхилень в мозку, ми такі ж, як і всі інші. Не знаю, коли це прийде в Україну…
Віталіна Володимирова
