Володимир з Вінниці звернувся на адресу нашої «гарячої лінії», аби поділитись своєю історією життя та застерегти інших, бо потрапив у тенета значно молодшої жінки…

– Мода, напевно, пішла на «нових» дружин. Куди не глянь — на фото пошарпаний мужик і його молода дружина. Мені зараз 50 років. А три роки тому мене ось теж повели з сім’ї. Жінка молодша мене на 20 років. Зі своєю першою дружиною я прожив до цього часу 25 років. Любив, був коханим. Ми виростили двох чудових синів. Вони пішли по наших стопах і стали хірургами. Старший на той час одружився. Жив з молодою дружиною і двома онуками окремо. А молодший з дружиною і онучкою — з нами. Все у нас було. Матеріально забезпечені. Була у мене хороша господиня і завжди бажана кохана дружина. Тепер, через три роки, я можу тверезо оцінити ті події, які перевернули моє життя. А тоді …

Я не зміг встояти перед моєю колегою по роботі. Якась сила підірвала, крутила, вертіла мене. Медсестра Катя вирішила, що я цілком підходжу їй, і доклала всіх зусиль, щоб прибрати мене до рук. Мужики, ви коли-небудь бачили, щоб жінка вкрала чоловіка з поганої родини, п’яницю чи бабія, неробу або просто малозабезпеченої людини? Катерина обрушила на мене шквал любові. Я став «сонечком», «зайчиком», «дорогим» і, звичайно, «єдиним». Всього за рік вона так міцно увійшла в моє життя, що витіснила дорогих мені людей. Я, батько дружного сімейства, дід трьох онуків, перетворився в брехливого, хитрого ловеласа. Сам собі був гидким. Але було страшенно приємно — мене любила молода жінка! А незабаром про все дізналися мої сини, а потім і дружина. Вони намагалися повернути мене в сім’ю, але моє серце палало, я сам себе не впізнавав. Розумів, що роблю погано, але зупинитися не міг. Зараз думаю, що цей зв’язок можна було приховати. І почекати, поки захоплення пройде. Упущена можливість…

Вдома мене більше не затримували. Я зібрав речі. І ввечері, щоб ніхто не бачив, перейшов жити до Каті. Я не дріб’язковий — все залишив сім’ї. І ось я в ролі «молодого» чоловіка. У мене нова сім’я. Катя жила в маленькій 2-кімнатній квартирі з донькою Настею від першого шлюбу. Перші пів року ми були на сьомому небі від щастя. Хоча часом моя душа і нила від туги за залишеною сім’єю. Але я знову відчував себе молодим, повним сил і бажання. Правда, одна справа — зустрічі з коханкою. Інше — постійне життя з нею…

Вже через пів року моя пасія стала заводити розмови про те, щоб я розлучився з дружиною. Я про це і не думав. Мені не хотілося турбувати жінку, з якою я прожив стільки років. І тим більше ображати. Я продовжував її поважати. Катя ображалася, наполягала. Припинялися ласки. Я переживав, але, врешті, погодився – подав на розлучення. Відчував себе за­кін­ченим негідником. Не треба було цього робити. Але занадто пізно я зрозумів цю помилку… Тепер у моєї нової законної дружини з’явилися і нові вимоги. Стала мала квартира — розміняй житлоплощу дружини. І знову я не встояв. Подав на розділ. Але ж там жили мій син, онучка. Це зараз я став міркувати, що ж я наробив. А тоді мною керувала дуже енергійна Катя. Вона сама знайшла обмін, все оформила. Мені було соромно дивитися в очі моїх дітей і дружини. Але тоді я любив тіль­ки свою Катю.

Хоча я сам довго не міг притертися до нового побуту. Дочка Каті виявилася маленькою гадюкою. Нишком кусала мене. По дому не допомагала абсолютно. У першій родині я був звільнений від домашніх турбот. А тут я повинен був готувати вранці сніданок, ввечері вечерю, а вдень як-небудь перекусити. У порівнянні з першою дружиною Катерина виявилася нікудишньою господинею. Через півтора року я зрозумів, що сів не в свої сани. Секс приївся. Стало боліти серце, підскакував тиск. Мене стало більше хвилювати власне здоров’я. На роботу приходив роздратований, втомлений. А Катя стала затримуватися.

Потім переїхали в інше місто. Наполягла Катя. Щоб я менше бачився з дітьми, онуками. Після цього стало ще гірше. «Котики» і «зайчики» закінчилися. Мені приділяли мінімум часу. В голосі жінки з’явилися сталеві нотки.

У мене почало боліти серце. Я намагався наслідувати дружині — бути молодим, енергійним. Це я, домашня людина. Такий спосіб життя доконав мене. Другу річницю весілля відзначив у лікарні. Тільки я і інфаркт. Через півроку — ще один. Зараз я не працюю. Інвалід. Поки працював, вкладав всі свої заощадження в чужу дочку. Забезпечив її життя, платив за навчання. А у відповідь почув: «А хто вас просив? Виховували б своїх дітей і онуків».

Каті я теж не потрібен. Вона зараз в своєму колективі. Там я зайвий. В голові стукає тільки одна думка: хочу повернутися ДОДОМУ, до своєї сім’ї. Кілька разів намагався поговорити з синами. Але вони мене зустрічали холодно. Онуки не впізнали. Сини не дозволили мені турбувати їхню матір. Вона дуже важко перенесла удар, який я їй завдав. Але вистояла, як і раніше, працює.

Чоловіки, зробіть висновок. Живіть в ногу з часом. Але не міняйте своє життя, якщо у вас хороша сім’я. Будь-яке захоплення не варте улюблених людей — вашого справжнього тилу.

Валентина Лісова