Старшому В’ячеславу – 22 роки. Молодші на рік його брати-двійнята Василь та Вадим. Усі троє служать у мотопіхотному підрозділі, який виконує завдання в районі проведення Операції Об’єд­наних сил. Вони розум­­ні, спортивні, технічно грамотні: усі троє в навчальному підрозділі опанували фах механіків-водіїв бойових машин піхоти.

До лав Збройних сил спочатку пішов старший В’ячеслав, а через рік наслідували приклад молодші двійнята.

— У нас дід військовий і батько служив. Для нас військова справа завжди була в пошані. Тому одразу після училища вирішив не ховатися, а підписати контракт і йти служити — захищати Україну. У навчальному центрі здобув спеціальність механіка-водія БМП-1. Через рік освоївся і покликав до себе молодших братів. Тепер в одному батальйоні, в одній роті, тільки у різних підрозділах. Тепер ми не лише брати, а й побратими по зброї! — розповідає В’ячеслав Стратієнко.

Кожен із трьох братів уже встиг завоювати прихильність товаришів по службі та відзначитися у бойових завданнях. Василя називають дотепником, бо навіть про серйозні речі він здатен розповісти з гумором. Хлопець каже, що понад усе любить «всипать дусту» на своїй «копійці».

– Коли були на полігоні на Львівщині, то на своїй БМП-1 не одну сотню кілометрів по полях та болотах накрутив. Навіть через водну перешкоду переправлялись на ній, — пишається Василь.

Молодшого на 15 хвилин Вадима до війська загітував брат Василь.

– Запевнив, що тут знайду собі діло до вподоби. І мав рацію. Єдине, чого бракує у полі, то це повноцінного спортивного залу. Ще з шкільних років займаюся важкою атлетикою. Зараз не проблема зробити п’ять підходів жиму 100-кілограмовою штангою. Але на бойових позиціях мало часу, потрібно концентруватися на виконанні завдання, щоб не дати ворогу шансів просунутись ані на метр, — каже Вадим.

Хлопці згадують, що до війська у кожного із них були свої уподобання та стиль життя, по-справжньому здружилися вже під час служби.

— Раніше навіть чубилися як півні через якісь дрібнички. Але в армії все змінилось, ми тепер один за одного горою, кожен із нас готовий життя за брата віддати, — запевняють Стратієнки.

У старшого В’ячеслава через чотири місяці закінчується контракт, але він не готовий повертатися додому без молодших Василя та Вадима.

— Я своїх малих не залишу і буду продовжувати контрактну службу, поки вони не звільняться. Знаю, що вдома батьки чекають допомоги. Вони у нас важко на землі працюють. Сподіваюся, що старша сестра зі своїм чоловіком будуть їм допомагати. І наречена теж чекає. Вже й весілля хоче. Та як я зможу сидіти спокійно вдома, знаючи, що молодші брати тут — на передовій?! Тому будемо й далі разом — брат за брата! — вирішив В’ячеслав.

Земляки братів — захисників України – передають їм вітання і просять одного: повернутися додому живими і здоровими!

Людмила ПОЛІЩУК