…Через год у вас будет стоять армейская полевая кухня Вооруженных Сил Российской Федерации.. Возле нее длинная очередь, донецкая милиция будет следить за порядком. Солдат –бурят будет черпаком накладывать в миски порции перловки…

Ось таке послання отримала наша редакція “33-го” в ці Дні Пам’яті та Великодня.

Тобто коли всі ми бажали миру, здоров‘я і щастя один одному, стояли у молитві в серці з Богом і Україною, ось цей дегенерат чи дегенератка бажало кожному із нас в містах і селах України на наступний Великдень сідати не за щедрі великодні столи та христосатись крашанками, а стояти в черзі в окупованих російськими військами українських містах та селах і з рук бурятата – солдата окупаційної армії отримувати пайку перловки… Ну щоб з голоду не померти, та ще й у «алюмінієву каструлю часів Майдану» (дослівна цитата)… Ну як у тюрмі для рецидивістів, навіть гірше, бо там подають по розпорядку і крім перловки ще хліб і якесь м’ясо…

Ось вам зріз думок і мрій цієї гнилої п’ятої колони, на яку так покладається окупант і яка готова ось так вистрелити нам в спину, українці, нашим дітям і онукам.

Ми не знаємо яка мати тебе виховала і хто твій батько. Чий(я) ти нащадок:
– Може того ката, хто щоденно пускав кулю в лоб в розстрільних центрах. Може того, хто заривав вночі ще живими священників і простих трударів, по рознарядці «уничтоженія хохлов», в нашому парку, а вдень ставив на могилах каруселі і атракціони. Може ти плем’я. того, хто строчив доноси, щоб згноіти в Гулагах сусіда чи успішнішого товариша. Може скупляв у потаємні глечики вирвані у військовополонених чи у гетто золоті коронки, чи того, хто знімав із мертвих пальців обручки у розстріляних жертв. І може навіть те зарите золото отримав у спадщину. А може за ось такі листи від окупанта на таємні карточки капає тобі копійка… Хто зна.

Але очевидно із цього «великоднього послання» одне:
– Ось така гнида живе тут, поряд з нами в нашій здавалося б обвішаній про європейськими прапорами Україні. Ходить цією землею, має тут хліб і до хліба та чекає окупанта, щоб тащитись від нашого спільного горя і біди, щоб бачити розтерзаними наші міста! Нашу незалежну Україну!

– Що ти моральне дрантя, – це тобі скажуть мільйони. Навіть не сумнівайся, І якраз наша сила в цьому. Бо тих, хто любить свою країну, цінує її незалежність і свободу – вже десятки мільйони. А таких як ти – купка… Здогадуєшся чого…

Так, зрадники, такі як ти, на жаль є. І навіть серед Апостолів був Іуда…І був тиждень торжества зради. Та це всього лиш тиждень! Але наступив інший. І зраджений став Царем землі і неба! А зрадник,обдарований 30-и срібниками, теліпався на сухій гіляці. Бійся! Бо так буде з тобою!

Бо ти не з тих, хто готовий життя віддати за Україну. І за тією смердючою пайкою перловки з рук окупанта будуть стояти хіба що ти. Бо кожен патріот України зробить все, щоб під ногами ворога тут горіла земля і окупація їм – не нам, здалась пеклом! Але ми зробимо усе, щоб її не було!

В найтривожніші дні 2014-го прийшов до редакції інший лист.
Писала вінничанка Ольга Кравчук, прикута до інвалідного візка:
– Я не можу фізично взяти до рук зброю, щоб боронити мою землю і незалежність. Але я готова обв’язатись гранатами і бути кинутою в найбільше лігво звіра –завойовника. Якщо буде така потреба для моєї України – з честю виконаю обов’язок…

– Ось із яким народом ти матимеш справу і твої окупанти, гнидо!
– Але ця така відверто ница риторика сцикливого аноніма ( відкрито йти на Ви, у таких кишка тонка), нехай стане листом не лише до редакції, а й до кожного українця. І висновок тут один – ЗЕ-боти і ПОРОХО-боти негайно ставайте украіноботами! І воюйте за Україну, а не один з іншим.

– В цій гібридній, але не менш небезпечній і може ще більш підступній війні, розв’язаній проти нас, найбільшою загрозою, насправді, є ось така 5-така колона зрадників, які ходять одними вулицями з нами, може навіть і посміхаються нам в очі, але ось такий поцілунок Іуди готують за пазухою. Там де чорна душа, яка ось такого майбутнього чекає для рідного міста і України. І їм миліша витоптана і випалена чоботом окупанта земля, голодуючі земляки, аніж незалежна і процвітаюча Україна!

Але якщо він думає, що ось такими прогнозами залякає нас – помиляється! Ми вміємо давати відсіч. І як показує вже новітня історія цієї війни – українці дали світу батальйони та дивізії героїв!
Ти хочеш їсти з черпака російського солдата – окупанта перловку, патріоте-брате?

Чи сідати за хлібосольний стіл в незалежній Україні назарік ?
То роби разом із нашими воїнами все, щоб цього не сталось! І знай, що найстрашніші навіть не московські воші, а ось такі доморощені гниди! І тільки наше єднання і наша пильність не дасть їм можливості скакати по головах українців.
Ми героїчний народ!

Зупинили одного Звіра, зупинимо іншого!

З повагою,
колектив «33-го каналу»