Хочу підтримати і дати надію тим, хто зараз хворіє чи перехворів на коронавірус.

Мене ця хвороба звалила зненацька — ще вранці трохи ломило спину, плечі, шию, а ввечері вже температура піднялась до 37,5 градуса. Особливо не звер­нула на це увагу, думала — елементарно промерзла. Та я помилялась. Температура трималась у мене шість днів і сягала 39 градусів.

Зателефонувала сімейному лікарю. Порада була: збивайте жар парацетамолом! А як же стандартизований протокол лікування? Не знаю, які препарати входять у той список, але мені не було запропоновано нічого з того, що лікує саме ковід.

Я запанікувала, бо тест, який я здала, вистоявши в черзі на вулиці в холодну погоду, виявився позитивним. До всього, я ще й належу до групи ризику, бо мені майже 69 років і я перенесла онкооперацію.

До лікарні їхала на таксі, і досі мене гнітить думка, що я, вже хвора, могла заразити водія чи людину, яка сіла після мене в машину, хоча була в 2-х масках, як рекомендувала інфекціоніст Ольга Голубовська.

На роботі дізнались, що зі мною, і кинулись рятувати: ліками, порадами, підтримкою, навіть продуктами. Я без сліз не могла всього цього приймати.

Через 6 днів настав перелом — впала температура, чим дуже полегшила стан. З’явився апетит, настрій покращився.

На всі мої запити, коли записатись на прийом до сімейного лікаря, щоб зробити рентген і прослухати легені, мені відповідали: сидіть дома! Врешті, я вибралась у лікарню. Приймали мене не в кабінеті, а в ізоляторі. Знімок показав запалення легенів, але не в критичній формі. До лікування додали антибіотики і супутні ліки. Слава Богу, сатурація була в нормі, я не задихалась, тому кисню не потребувала.

Можна сказати, що у моєму випадку лікували мене друзі, а не лікарі. Але засте­рігаю всіх: звертайтесь за консультацією і допомогою тільки до спеціалістів своєї справи.

Що цікаво: коли забирала лікарняний, діагноз був — «загальне захворювання, код 1». І це при визнаній пандемії! Після цього я вже остаточно впевнилась у фальсифікації статистики!

Хочу сказати, що я завжди позитивно дивлюсь на життєві обставини і керуюсь принципом невідворотності подій: чому бути, того не минути. В колективі, з друзями говоримо тільки про позитивне, веселе, стараємось радіти життю, бути оптимістами.

А ще у мене є мій пухнастий психотерапевт — рудий котик Філя. Саме він мобілізував мої фізичні і духовні сили на боротьбу з хворобою. Турбота про нього давала мені додаткові сили для боротьби з підступним ворогом — коронавірусом.

Здоров’я всім! Давайте жити, а не помирати.

Людмила ЛЬВОВА