Роки залицянь. На шостий рік знайомства — весілля. На шостий рік спільного життя — дочка. Олена практично не працювала. Намагався їй в усьому догоджати.

Після народження дочки моя увага переключилася з дружини на дочку. У якийсь період Олена захотіла відпочинку від сім’ї, від міста, попросила дачу. Купив ділянку, почав будуватися. Їй не сподобалося, що занадто близько сусіди. Купив гектар з готовим будинком, літ­ньою кухнею, сауною… Купив їй джип, щоб могла їздити в будь-яку погоду. За 10 років вкладено було купу грошей і зусиль. У якийсь момент після видалення міоми Олена від­мовилася від інтиму. Але я таки любив її, вона була сенсом життя. Навіть обожнював. Вона була з тих, що на скаку і коня зупинить. і в палаючу хату ввійде. І готувала смачно, і шила, і вишивала. Щороку дружина проводила на дачі 150- 170 днів в році.

І ось коронавірус її забрав у мене. 40 днів ходив чорний, хоча дочка в свої 16 років втрату матері, зовні перенесла легше. А на 41-й день я випадково заліз в телефон Олени, в особистий кабінет банку. І прозрів. Виявляється, 7 останніх років на дачі вона жила разом з сусідом, який на 5 років за мене молодший. Рятувала від похмілля його, коли тому було погано, поповнювала йому рахунок на телефоні, возила його за покупками в райцентр, допомагала по господарству. Та це були лише квіточки. Бо моя Олена завела собі ще одного – другого коханця, за 850 кілометрів, до якого два-три рази на рік каталася, нібито в гори до подружки відпочити. І теж тому допомагала по господарству, допомагала з ремонтом. І все на мої гроші. При тому ще й посвятила в своє життя дочку, брала її з собою. У них з’явилися спільні таємниці від мене. Дочка мовчала про її особисте життя, а дружина не говорила мені про те, що дочка в 15 років покурює, може випити.

Я, поки був час, до 13 років привчав дочку до думки, що треба добре вчитися, бути дисциплінованою, а коли вона перейшла під вплив Олени – та її вчила самостійності, підтримала її в прагненні заробляти гроші на манікюр, привчила її до того, що навчання всього лише оцінки, які треба отримувати не напружуючись. Привчила до думки про комфортне існування, досягати в усьому максимуму без власних зусиль. Дружина, виявляється, навіть возила на екскурсії і на море свого коханця, чого не робила зі мною, а дочку брала за компанію.

І що я маю тепер в наявності? Доньку, яка просто некерована, тому що у мене немає ніяких важелів впливу. Заробляє сама, вчиться в коледжі, приготувати, в крайньому випадку, може сама. Але при цьому в будинку не прибирає, приходить, коли захоче, приймає рішення про подорожі сама, навіть білизну не може свою випрати.

Так, я не був святим, але сім’я була для мене сенсом життя. А тепер виявилося, що і будинок я побудував не там і не для тієї, і дерева саджав не там, де треба, і доньці не потрібен. І взагалі з’ясувалося, що дружина 20 років тому вийшла за мене заміж на зло своєму коханому, який втік практично з-під вінця. Таке відчуття, що з-під мене вибили табуретку. Все, чим жив, виявилося фікцією. Відчуття, що у мене покійна дружина вкрала кращі 25 років життя, які вже наново не проживеш.

Я згадую з теплотою про неї як про людину, я простив її як дружину, але я ненавиджу її як матір моєї дочки і нічого з цим не можу вдіяти. Дружина навіть вірші писала, дочка говорила, що мені не показує, щоб я не засміяв. Але в дійсності причини інші: прочитавши їх, я відразу б здогадався і про нелюбов до себе, і про зради.

Створив собі кумира. І як тепер відпустити її? Навіть її батьки із задоволенням брали і мої гроші собі на лікування та приймали її коханця у себе вдома.

Глухий кут. І тепер кохану жінку додому не приведеш через дочку, і до неї не можу піти через дочку. Сам винен?

Валентина Лісова