Шановна редакціє, дякую вам за можливість поділитися своїм болем та переживаннями. Часто читаю на сторінках улюбленої газети про зради. А тепер сама стала її жертвою…

Ми з чоловіком у шлюбі майже 10 років. У нас все є – квартира в елітному мікрорайоні, дві машини, бізнес успішний. Немає лише дітей… І проблема не в мені, а в моєму супутнику життя. Він довго це не хотів визнавати, перекладав на мене усю вину, а коли різні лікарі в різних клініках довели, що проблема саме у ньому, він відмовився лікуватися.

З тих пір як з цепа зірвався… Кобеліна такий – не пропускає жодної спідниці… Я спочатку нервувала, злилася, ридала. Потім зрозуміла, що так він намагається нівелювати проблему бездітності. А може, й перевіряє, чи не залетить від нього одна з його коханок? Уже рік шляється просто безбожно але ще ні одна не вагітніє. Але й він, падлюка така, не може заспокоїтися. Шукає молодиць, вже на студенток перейшов.

Щоб не бачити цієї розпусти, переїхала до мами. Якось приїхав до мене за машиною, бо його в ремонті стояла. Ну, добре, віддала йому ключі від свого «Мерса». Але тут не проходить й години, як на телефон приходить повідомлення, що у машині спрацювала сигналізація. Дзвоню чоловікові, але він не відповідає. Збираюся і їду за адресою, де програма показує розташування мого «Мерседеса». Приїжджаю у сусідній район, а там якийсь мужик ходить навколо моєї автівки і стукає по колесах. Виявляється, машина загородила йому виїзд з гаража і він стукає по ній, щоб водій відреагував на сигналізацію і перепаркувався. А водій не виходить…. Але ось з під’їзду вилітає моє горе в трусах і куртці, а за ним якась блондинка в халатику….

Тут уже мені увірвався терпець, бо мало того, що знову зраджує, то ще й мою машину для цього використовує. Я підняла зі смітника пляшку з-під пива, розбила її і кинулася на свого кобеля зі склом у руках… Їй-бо, хотіла те саме місце відрізати… Але він, падлюка, втік…

Уже місяць не повертається додому. Я всі його рахунки заблокувала, але все одно не йде перепрошувати…

От що мені далі робити? Люблю я його, але пробачати уже не можу…

Олена, Вінниця