Він був першим радянським фотографом, якого американська Кіноакадемія запросила на 60-й ювілейний вечір вручення премії «Оскар».
Серед його друзів були Марчелло Мастроянні та Мілош Форман. Роберт де Ніро відкривав його персональну виставку в Лос-Анджелесі. З Робертом Редфордом та його дітьми Микола Гнисюк мандрував по Росії як сімейний фотограф.
Микола Гнисюк народився у маленькому селі Перекоринці Мурованокуриловецького району в бідній селянській сім’ї. Його захоплення фотографією розпочалося ще в школі, в сьомому класі, коли вчитель фізики показав дітям фотоапарат. Мати відкладала потроху гроші і з великими труднощами все-таки купила та подарувала йому фотоапарат «Смена».
А далі у його біографії почали відбуватися чудові перетворення. У село декілька років поспіль приїздив один полковник з Латвії. У військового був радикуліт, і йому порадили лікуватися бджолами. Батько Миколи доглядав колгоспну пасіку та за спеціальною методикою лікував латиського полковника укусами бджіл. Якось одного разу полковник запропонував 14-річному хлопцю поїхати разом з ним в Ригу. Мати зраділа, але і засмутилась, тому що їй доведеться розлучитися з сином. Вона дуже любила Миколу і хотіла, щоб він був щасливий. Так Микола став стажером духового оркестру Прибалтійського військового округу.
Юнак захопився джазом, грав на трубі, а невдовзі закінчив музичне училище. Пізніше відомий фотограф буде згадувати в сімейному колі, як він, 17-річний юнак, разом з Раймондом Паулсом… підзаробляв на весіллі. Вже тоді композитор пророкував йому майбутнє музиканта. Але після того як Микола, граючи на трубі в оркестрі, зомлів, лікарі заборонили йому подібні навантаження. Але все-таки з музикою він не розлучався, завжди носив з собою сопілку і час від часу на ній грав.
З армії Миколу комісували за станом здоров’я. Але повертатися у Перекоринці не хотілося. Тому влаштувався… проявником плівок на Ризьку кіностудію. Там почалася його кар’єра фотографа. Коли Микола працював асистентом оператора в фільмі відомого латиського режисера та фотографа Гунара Бінде «Руки», йому дали фотоапарат та запропонували самому зробити декілька знімків. Побачивши результат, Гунар був настільки вражений, що послав Миколу за шампанським.
У 1967 році переїхав з Риги в Москву, витримав конкурс в дуже популярний в той час журнал «Советский экран», де пропрацював 25 років. Він працював на картинах таких відомих кінематографістів, як Гліб Панфілов, Микита Міхалков, Ельдар Рязанов, Андрон Кончаловський, Елем Клімов, Георгій Данелія. Після тривалої хвороби на 64 році життя 1 лютого 2007 року Микола Гнисюк помер. Похований на Троєкуровському кладовищі.
Микола Гнисюк входить в сотню найкращих фотографів світу, автор близько 650 обкладинок «Советского экрана», лауреат багатьох міжнародних виставок. Знімав все: і пейзажі, і натюрморти. Але в першу чергу вважав себе портретистом.
Соломія КАЛЮЖКО
