Про те, що на Вінниччині збереглося найбільше старовинних маєтків, відомо багатьом. Але як розпорядитися цим скарбом розумно і з максимальною вигодою, аби не втратити і ще й примножити — над цим треба міркувати.
У кандидата політичних наук, історика і співавтора багатьох праць з краєзнавства Сергія Бабія виникла смілива ідея створити на базі маєтку князів Бжозовських у Соколівці обласну резиденцію для прийомів поважних гостей.
– На території Соколівки є унікальний палацово-парковий ансамбль ХVІІІ століття. Там все збереглося, бо до недавнього часу там була школа-інтернат. Школу приєднали до Ободівської, а приміщення залишилися пусткою, — розповідає Сергій Бабій. — Але місцеві жителі вже заходилися розбирати стіну муру, котрий огороджує маєток. Та так же можна все розібрати! Поряд з цією резиденцією за кілометрів 5 є унікальний фільварок з японським бузком. На Вінниччині це єдиний комплекс, котрий зберігся в такому вигляді. Тож я запропонував об’єднати цей простір і облаштувати тут єдиний історико-ландшафний заповідник і резиденцію для визначних гостей і туристів, адже площа займає щонайменше 50 гектарів. На такому просторі можна було б влаштовувати різноманітні творчі заходи, полювання та інші цікаві моменти.
Про це говорили в обласній раді і нащадки Бжозовських — 63-річний Ентоні (правнук Станіслава Бжозовського) та на рік молодша Єва Беліна-Бжозовські – засновники Фонду родини Беліна-Бжозовських, котрим не байдужа доля свого родового маєтку, і вони приїжджали, щоб поглянути, в якому він стані. Привезли з собою рідкісне видання — фотоальбом «Подільські писанки», виданий у Варшаві трьома мовами — українською, польською й англійською. У ньому — малюнки 183 писанок, які зберігаються у родинному архіві Бжозовських.
Утім, як водиться, поговорили і розійшлися. Прикро, що маєток може спіткати доля багатьох інших, котрі на Вінниччині вже навряд чи вдасться врятувати.
Між тим двохсотлітній палацо-парковий ансамбль маєтку Бжозовських може стати черговою туристичною родзинкою області.
Комплекс резиденції Бжозовських (власник – польський зем’янин шляхетського походження Зенон Бжозовський) майже повністю зберігся до сьогодні – він огороджений потужним муром з декількома брамами та декоративними башточками. До комплексу садиби також входять два скромних садибних будинки (палаци) та господарські приміщення: офіційна, комора, льодовня, будинок управляючого. Маєток оточує парк з розкішною альтанкою. Панський маєток є однією з найцікавіших пам’яток Вінниччини. На тій зустрічі планували тут створити польсько-український культурний центр «Поділля», а іншу частину використовувати як медичний заклад. Були підписані документи і… покладені у довгу шухляду.
Тим часом у спорожнілому палаці блукають легенди. У 1917 році, коли прийшли більшовики, Бжозовські змушені були залишити палац. Аби врятуватися, їм довелося втікати за межі держави. У поспіху не взяли собаку, який вірно служив їм. Той з місця не зрушив в очікуванні господарів. Місцевим стало шкода тварину. Однак до принесеної їжі «сторож» не торкався. Тривожно скавулів вночі. Помер з великого смутку й голоду. Коли собаки не стало, одна з жіночок закопала його неподалік будівлі. Охоронники розповідають, що навіть тепер вночі інколи можна побачити привид білого собаки.
Кажуть, Бжозовські непогано ставилися до жителів села. Утримували лікаря й аптеку, послугами яких дозволяли користуватися простолюдинам, звільняли від важкої фізичної праці жінок. З’явилися Бжозовські гербу Беліна у Соколівці в середині XVIII століття, коли купили землі, що раніше належали Конєцпольським, а згодом — Любомирським. Першим з Бжозовських — власників Соколівки, був Ігнацій Бжозовський, трембовський староста. Першу резиденцію в Соколівці на початку XVIII сторіччя збудував його син Фелікс. Дивно, але єдиною прикрасою будинку був (і є) чотириколонний портик, у колонах якого, правда, вже дуже складно прочитати тосканський ордер. Незважаючи на скромний зовнішний вигляд, всередині кімнати вражали розкошами. Дорога паркетна підлога, кришталеві люстри, непрості шпалери. Господарі пишалися непоганою колекцією живопису, бібліотекою. Стіни залу майже повністю були завішані картинами, в основному сімейними портретами. Зокрема тут був портрет Єлизавети Станіславівни, уродженої Замойської, пензля знаменитого Вінтерхальтера (Winterhalter). Крім Вінтерхальтера, тут було кілька робіт Каналлета (Giovanni Antonio Canal), відомого також під ім’ям Каналетто (італ. Canaletto) — пейзажі з видами Canale Grande в Венеції і картина відомого польського художника Януарія Суходольського (January Suchodolski). Під садибою проходив підземний хід, в якому, крім іншого, перебувала колекція вин Бжозовських. Звичайно ж, після революції все там було знищено.
У цьому маєтку жили Кароль Бжозовський (син Зенона Бжозовського) з дружиною Пелагеєю-Марією, уродженою Потоцькою з містечка Печера на Вінниччині, правнуки господаря Тульчина, знаменитого Щенсного-Потоцького. Завдяки своєму багатству, особистим якостям, повазі в суспільстві та родинним зв’язкам Карл Зенонович увійшов до вищих аристократичних кіл. У 1897 році він отримав від Папи Римського графський титул. Ще при житті розділив володіння між своїми синами.
Крім маєтку, Бжозовські володіли цукровим заводом, від котрого залишилися одні руїни.
Прагматичні Бжозовські переймалися не стільки маєтностями, скільки господаркою. Аби мати добрих робітників, магнати звільнили своїх селян від кріпацтва задовго до 1861-го. Кожна ферма — фільварок — доукомплектовувалась аптекою та фельдшерським пунктом. Врожаї Південним Бугом возили аж до Одеси.
До 1917 року Соколівські володіння Бжозовських нараховували 12000 гектарів, половина з яких — ліси. Там знаходився звіринець. Останній Бжозовський зміг дожити тут аж до 1920 року. Селяни та робітники його дуже оберігали.
Чи вдасться знову вдихнути життя у маєток — питання часу і бажання місцевої влади.
Тетяна КОНДРАТЬЄВА
