«Я тобі не дарагая», «Попрошу тримати вашу свободу слова при собі», «Ваші емоції нікому не потрібні».

Футболки з такими цитатами керівника кафедри журналістики Вінницького педуніверситету Володимира Каленича одягнули шестеро з тридцяти студентів-випускників на вручення дипломів. Охочих було більше. Але в останній момент вони злякалися, що не складуть державні іспити… Інші засуджували вчинок, мовляв, невдячні.

Такий креатив викликав справжню бурю, причому не лише у соціальних мережах. Тепер, отримавши дипломи на руки, вони вразили усіх своєю відвертістю. До слова, перформанс вінницьких студентів знайшов відгук і підтримку і в інших українських вишах. Бо зневажливе ставлення до студентів — це вже як правило, на жаль…

Тетяна Мостовик:

– Ніби й журналістику вивчали, але говорити чомусь не можна було, особливо про те, що не подобається.. Чому не можна? Елементарно — тобі про це потім мінімум тричі згадають. Парадокс у тому, що свободу слова нібито ніхто не відміняв, але ти тупо не можеш сказати ректору чи декану про конфлікти, про те, коли тобі відкрито говорять, що журналіста з тебе не буде, коли шантажують і виставляють свої ціни за екзамен. Коли, зрештою, йдуть на той екзамен із завчасно заготовленими балами і як би ти не відповідав — більше не буде. А як же основа всіх основ журналістики — об’єк­тивність і неупереджене ставлення, чи вже «охрана, отмєна»?

Тетяна Олійник:

«Нас просили не робити шуму після випускного, тому ми його зробили прямо на ньому. Тому що НЕ нормально, коли абітурієнтів ще до вступу лякають прізвищем «Каленич». НЕ нормально, коли я після одного з нервових іспитів іду до кардіолога і дізнаюся, що донервувалася до проблем із серцем. Ми виступали не ПРОТИ університету. Ми виступали ЗА те, щоб з нього й надалі випускалися фахові журналісти, які б розвивали вінницькі та українські медіа.

Анна Власюк:

«Тут можуть назвати студентку принизливим «дарагая», а звертання на «ти» перетвориться на буденну справу для викладача вищого навчального закладу. Тут можуть НЕ відпустити з пари на похорон бабусі зі словами: «Ну, я ж її не воскрешу!» Тут можуть щосили жбурнути твоїм дипломом, тому що не подякувала кафедрі. Тут студент(-ка) винен(-на) у всьому. ЗАВЖДИ. Та, певно, найбільше — в тому, що має позицію.

Студенти закидали Володимиру Каленичу, що він очолює кафедру журналістики, не маючи досвіду в цій професії. (Каленич — кандидат філологічних наук і десять років працює на кафедрі журналістики). Він виправдовувався, мовляв, журналістська освіта не обов’язкова для того, щоб працювати в медіа…

Зрештою, з усіма звинуваченнями розбиратиметься комісія, а Володимир Каленич вже розглядає можливість позову до суду щодо захисту честі, гідності і ділової репутації.

Скандал дійшов і до вінницького народного депутата Максима Пашковського. Від відразу ж відреагував так:

«Найбільше обурює, що у навчальному закладі, який має виховувати не просто спе­ціалістів, а людей, які в майбутньому виховуватимуть наших дітей, дозволяють собі таку негуманну поведінку. Байдуже, яка це кафедра — це чорна пляма на репутації педагогічного закладу… Як народний депутат, направив два звернення: перше — керівництву Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського, друге — до Міністерства науки та освіти України. Я хочу, щоб молодь знала, що у неї є захист».

Тим часом тільки у Вінниці три виші готують журналістів. У професію йдуть працювати одиниці. Криза професії? Чому? Були б раді почути ваші думки з цього приводу.

Тетяна КОНДРАТЬЄВА