Ніхто за нас не буде воювати,
Життя втрачати, проливати кров.
Самим нам треба землю захищати,
Щоби імперських збутися оков.

На жаль, коротка дуже пам’ять наша,
Історія з сусідом вся кровить.
І більш страшного ворога, ніж Раша,
У всьому світі важко уявить.

За підлістю, підступністю, цинізмом,
Жорстокістю, яка не знає меж,
Вони на рівень стали із фашизмом,
Звірину сутність в них не відбереш!

Вбивали і гнобили нас віками.
Від цих жахіть холоне в жилах кров.
Волосся дибки, що робили з нами.
Та ми, як фенікс, відродились знов!

Завжди хотіли звести нас зі світу,
В історії всі нищили сліди,
Мільйони в землю закопали цвіту,
Бо це така звірина суть орди.

Одвічний ворог! Треба вже збагнути:
Лиш перемога принесе нам мир.
А про угоди-папірці забути,
Це дармовий у мишоловці сир.
Таких угод було уже чимало –
Про межі, дружбу, суверенітет…
Але коли кацапів це спиняло?
За пазухою завжди в них кастет.

Про це живим потрібно пам’ятати,
Тримати міцно зброю у руках
І безпощадно ворога вбивати,
Відкинувши вагання всі і страх.

Це лютий ворог! Ним він був і буде,
Не можна забувати ні на мить!
Коли це будуть пам’ятати люди,
То над Кремлем наш стяг замайорить!

Мирослав ВЕРЕСЮК,
позаштатний кореспондент газети «33-й канал»