Ніби вчора святкували оголошення України вільною і незалежною, а вже 30 літ промайнуло з тих днів.

Всього було на нашому шляху — і радощів, і невдач, і злетів, і незгод, адже держава наша молода і тільки починала будувати своє майбутнє.

На жаль, не всі сподівання здійснились, але, напевно, не всім випадає легкий шлях і більше цінується те, що не впало в руки просто так, а що заробили, напрацювали, відстояли самі.

Не скажу, що у захваті від нинішніх реалій, бо ж і війна на Сході, і бідність поруч з неймовірним багатством, і… Але ще й рідна земля, мова, пісні та наша прабатьківська спадщина. Не забуваймо, якого ми роду-племені, але разом з тим дивімось у майбутнє і постараймось – кожен — внести свою часточку праці, розуму, любові у майбутнє нашої Батьківщини, бо наша країна — це ми, наші діти й онуки.

Хотілось би, щоб нашого цвіту було в основному не по всьому світу, а на рідній землі, щоб вона для нас була найкращою і давала все, про що мріється.

Лідія ЮРЧЕНКО, коректор