Навіть не віриться, що вже пройшло 30 років з моменту проведення всеукраїнського референдуму щодо незалежності України. 1 грудня 1991 року стало переломним у долі держави, бо переважна більшість сказала «так» свободі духу!
Я можу гордитись, що брала участь у проведенні цього заходу, рахувала голоси свідомих українців, що визначили свій вибір. Представник «Народного Руху» був одним із спостерігачів на виборах, не виявив фальсифікацій, подякував членам комісії за роботу. Тепер таке може тільки викликати подив.
Президентом вибрали Кравчука. І почалась нова ера в нашому житті. Я працювала на заводі. На жаль, через рік-два стали затримувати зарплату, відправляти у відпустку за свій рахунок, зменшились обсяги виробництва…
Як я не любила завод, колег, та довелось перейти на іншу роботу, де платили мало, але регулярно. Через якийсь час вдалось знайти достойну престижну роботу з хорошою зарплатою.
У 2004-2014 роках життя було майже стабільним і забезпеченим. Та грянула Революція гідності. Я органічно не сприймаю революцій, бо знаю, що вони несуть лише руйнації. Дуже шкода юнаків і дівчат, які з дощатими щитами стояли під кулями негідників і гинули за свободу Батьківщини. Не хочеться навіть згадувати тих лицемірів на сцені Майдану, котрі пізніше використали події в своїх інтересах, наплювавши на інтереси держави і народу.
Настає новий період, і я дуже хочу вірити, що прийде час, коли Україна почне розквітати, ті, хто вивчився за кордоном, повернуться додому і своїми знаннями і досвідом примножать славу батьківщини. Не будуть їздити заробітчани збирати полуницю по світах, а нестимуть нові винаходи і технології у життя. Не будуть стріляти на Сході країни і не гинутимуть найкращі сини і дочки, й ми знову зможемо зануритись у теплі хвилі кримського Чорного моря.
Молодість і бажання жити і творити переможуть. Не треба лише ділити нас за мовою, вірою і мірятись повнотою любові до батьківщини і патріотизмом. Вишиванки повинні носити гідні люди як нагороду в країні добра, свободи і Незалежності.
Людмила КИСІЛЕВСЬКА, коректор
