Ось якими спогадами вона поділилась в ці святкові дні: – У Вінниці Прапор України вперше підняли на площі Європейській.

Чи боялись ми? НІ!

В свою адресу чули мерзенні слова, та то було пусте! Добре пам’ятаю як нас штовхали та докладали сил щоб не пропустити до середини площі. Щоб ми це зробили.

Прапор тоді піднімали Вінниччини
Івасюнько,
Кутузов,
Бровченко,
Я,
Корнієнко,
Федір(прізвища не пам’таю),
син Ігор,
Іра (дошкільнятко в українській вишиванці)
Слишинський,
Юрій. Прізвища не пам’ятаю, але знаю, що він встановлював пам’ятник Леніну. І саме він його вночі і знімав з площі перед міськрадою.

Людмила Бобровська була на Майдані медиком і рятувала поранених. З перших днів війни волонтер. Її син служить Україні. Не раз стояв «на передку». Завдяки таким як він, ми святкуємо Незалежність, а не втікаємо «світ за очі» від окупанта, як зараз афганці.

На жаль, забулись прізвища. Декого забулись імена. Але той стан назавжди житиме в моєму серці. Думаю, що й тих, хто ще залишився живим.

А тим, хто вже не із нами, велика вдячність у вічність.

Можливо хтось пам’ятає всіх, це була б велика вдячність в цей день, день ПРАПОРА УКРАЇНИ!.

Для мене це Величне свято. Коштувало забагато праці, нервів, болю, ЩАСТЯ. Неймовірних, незабутніх днів та ночей! Всіх вітаю з цим вистражданим святом!

Людмила Бобровська