Не поспішай…
Закінчується літо…
А що там завтра?
Осінь?
Хай і так…
Хіба ж я знала, як будуть боліти
Мені твої неговіркі вуста?
Нехай і так…
Ніщо не проминає.
Від болю заховаєшся хіба?
Ніхто не знає…
О, ніхто не знає,
Як завтра ним пограється судьба.
Ніхто не знає –
Може, це й на краще –
Своїх стежок до щастя чи біди.
Блукає доля,
Мов печерний пращур,
Сама не віда, вибреде куди…
Болить душа.
Пече її облуда.
Я жоден спогад більше не спалю:
На цьому світі стільки того люду,
А я тебе, єдиного, люблю.
І що ж я можу?
Згадкою хмеліти?
Дивитися, як тяжко Буг тече?
Ну от і все.
Закінчується літо.
І павучок сивинку першу тче…

Тетяна ЯКОВЕНКО