Знаю, що люди осудять мою історію. Та мовчати більше не можу. Душа просить розповісти.

Мені 55 років, проживаю в райцентрі на Вінниччині. Дітей немає – в молодості зробила два аборти. Думала, що завжди буду молодою та сильною. Тому і не шкодувала себе – працювала на заводах та їздила на заробітки. Все хотіла поробити у хаті гарний ремонт. Щоб було, як у заможних людей – по-європейськи.

В будинку ще жила покійна матуся. Тому двічі, коли я була заміжня – жила у своїх чоловіків. Та все це було тимчасово – я добре розуміла, тому і дітей не хотілось жодного разу.

Десять років тому, після останнього розлучення, я похоронила свою маму. Вона вже була старенька і хвора. Та, як в серіалі, на третій день після похорону зателефонувала подруга… І каже: «Галка, знаєш, кого я зустріла? Твого Ігоря»… І тут в мене відібрало мову. Перед очима він, 16-річний.

Перехопило подих… Навіть слова сказати не могла… Вона поклала слухавку, але надіслала його номер..

Це була моя перша любов ще зі школи. На рік старший за мене. З першого класу я була в нього закохана. Та й у юності він був найзавиднішим серед усіх. Мені було 15 років, а йому 16. І на мій день народження ми поклялись один одному у вічному коханні. Він обіцяв, що завжди буде моєю підтримкою та опорою.

Та вже за декілька місяців батьки відправили Ігоря в Москву, навчатись у військовому вузі. Виявилось, що в них там є знайомі. І сину пообіцяли «місце під сонцем». Він поїхав, просив мене його чекати. Сказав, що облаштується і мене забере. Бо дуже любить… А я і повірила.. Чекала, та перший лист він мені написав лише через пів року. І відправив листівку на Новий рік. Говорив про те, як важко йому там і що нічого не вдається. Я жаліла його, розуміла.. Та все це було марно.

Майже п’ять років ми листувались, я чекала його у рідному селі. А на шостий рік дізналась, що він одружується. Його мама сама прибігла мені вихвалятись, що їде до сина на весілля. Ще і просила з нею на базар піти, щоб сукню підібрати. Пройшли роки, один шлюб, потім інший… Уже навіть і думати не хотілось про те, що зустріну якесь кохання. Все робота та гроші, аби хоч на старість заробити…

Але ось задзвенів телефон. Це дзвінок, на який я чекала все життя. Дзвінок від нього. Вже за декілька годин ми зустрілись у кафе та довго говорили про ці жахливі роки розлуки.. Я відчула до нього почуття. І він залишився в мене на ніч. Знову відчула себе закоханою дівчинкою. Та ще й він пообіцяв залишитись жити зі мною. Бо вийшов на пенсію. Сказав, що лише іноді буде їздити до себе в Москву. Грошей мені не давав, тому мені довелось годувати його.

І ось через пів року він заявляє мені, що терміново мусить поїхати в Москву. Просив, щоб дала йому грошей, але я відмовила. Казала: як хочеш їхати, то заробляй сам. Одного вечора я потрапила в жахливу аварію. Йшла вночі з роботи, і мене збила машина. За тиждень я пережила три операції. Лікарі сказали, що мінімум рік я буду лежачою. І відпустили мене додому лікуватись.

У надії, що він буде поруч зі мною, я заспокоювала себе. Ще в перший вечір (лежала паралізована – ноги поламані, ходити не могла) він почав перекидати речі в столі та шафі і шукати гроші. Знайшов 3 тисячі доларів. Сказав: кохана, рано чи пізно я все поверну. Дочекався ранку, зібрався та пішов.

Я була шокована, плакала всю ніч, просила його залишити гроші, бо це ж мені на лікування. Але він навіть слухати не хотів… На ноги мене ставили подруги та сусіди. Я позичала гроші в кого могла. Лікувалась, та на душі краще не ставало. Бо повірити не могла, що мене, вже таку солідну жінку, знову обманули.

Ще з юності знала, що вірити у велику любов не можна, але знову повелась, ще й на того самого чоловіка…