Її життя зупинилось три роки тому, коли після лікарської помилки паралізувало. Ноги та руки відмовили.
– Я працювала на телеканалі СТБ у Києві. Одного дня вийшла з роботи аж після десятої вечора. Відчула слабкість та біль у ногах. Удома мені ставало гірше. Приїхали батьки і відвезли в лікарню. Боляче згадувати ті моменти, та вже перед лікарем я не могла навіть поворушитись, бо не відчувала тіла. Могла лише говорити та кліпати очима. Як зараз пам’ятаю, коли медик заявив, що це просто грип: «Вона вилікується – і все пройде».
Це було незадовго до Нового року. Так мріяла, що одягну червону сукню на корпоратив, яку вже купила. Та з того дня життя стало інакшим. Мене паралізувало…
З дитинства — хворіла, у поперечному відділі стояв шунт. В той день почалось запалення. Потрібно було робити видалення якнайшвидше. Та через халатність лікарів він залишився в мені ще на 2,5 року. Цього ніхто не знав, бо навіть у історію хвороби вписали, що все видалено.
Як зараз пам`ятаю, я казала, що більше не можу терпіти біль, і попросила, щоб мене прооперували якнайшвидше. А у відповідь почула: «А я не могу терпеть идиотов на работе». Такого цинізму, такої байдужості, халатності я не зустрічала ніколи і ніде, як у військовому шпиталі міста Києва.
Мене паралізувало через те, що шунт, який стояв у поперековому відділі хребта, спричинив запалення корінців спинного мозку, а потім — мієліт.
Пізніше я навіть відправляла запит до Міністерства оборони. А там відповіли, що, за словами начальника клініки, шунт видалено. А насправді — ні!
Шунт із гноєм у моєму тілі жив протягом 2,5 року. Як так сталось? Я дізналась про це самостійно, коли дістала засекречений протокол операції. Бо усе, що відбувається у Головному військовому шпиталі МОУ, приховується під грифом «секретно». Це незаконно, пацієнт має право знати про те, що з ним відбувається. Має, але не тут.
Більше того, лікарі ніколи не відповідали на мої запитання. Тільки погрожували. «Она же журналист. Если выйдет на какого-то депутата или расскажет коллегам — выпишем ее в любом состоянии. Никто не должен знать о том, что здесь происходит. У меня был пациент, который нашёл депутата. Мне позвонили и сказали, чтобы я взял под личный контроль его состояние. На следующий день выписал пациента. Такое и с Машей может быть».
Одного дня під час занять вдома я відчула біль у попереку — саме в тій ділянці, де стояв шунт. За годину там з‘явився набряк, який не минув ні в день занять, ні наступного.
Я зателефонувала лікареві, у якого лікуюся вже 2,5 року, і пояснила ситуацію. Він одразу скерував мене на УЗД м‘яких тканин попереку. Результат шокував: під шкірою візуалізується трубчаста лінійна структура. Як це візуалізується, якщо її видалили? І мене ж оперував доктор філософії (к.м.н.) Данчин Георгій Олександрович!
Висновок я відправила лікареві, а він відразу порадив шукати нейрохірурга, який погодиться видалити шунт. Та на руках у мене виписка і протокол операції, де вказано, що все виконано, а я тут ще з якимись висновками, де зазначено, що шунт на місці… Зізнаюсь, що готова була прибити лікарів.
Зараз вінничанка Марія Левицька вже дома. Дівчина приходять до тями після всього, що з нею сталось. Лікарі провели операцію та витягли шунт з її тіла. Зараз в неї процес реабілітації. Дівчина відходить від всього пережитого. Залишається лише питання, хто відповідатиме за помилку, яка ледь не коштувала вінничанці життя?
Софія Копач
