До редакції «33-го» звернувся постійний читач Микова Васильчук. Чоловік все життя відбував військову службу. Він вважає, що його пенсію незаконно зменшили.

– Дуже боляче дивитись на те, що стало із нашою країною. Адже всі ми, люди «старої закалки», сподівались у молодості, що наше майбутнє буде зовсім іншим. Не шкодували себе — працювали. І вірили, що наша старість буде забезпечена.

Хотіли будувати нашу країну, а не розкрадати та дерибанити. Коли я починав свій шлях у військовій кар’єрі, то розумів, що це нелегкий вибір. Зараз мені вже йде 92-й рік. Я відслужив строкову службу і два роки позастроково. В мене вже було звання старшини. Я готував кадри на службу. Був начальником відділення. Потім начальником у бронетанковій дивізії. Навіть генерал казав, що я п`ять офі­церів віддаю за одного старшину.

Коли ж повернувся з армії, мене взяли працювати в ДАІ. Дослужився до підполковника. Та все життя рухнуло у 1995 році. Почався артроз тазостегнового суглоба. Вже тоді я був начальником організації дорожнього руху в області... У зв’язку із хворобою я мусив вийти на пенсію. І навіть не очікував, що країна мене просто обкраде.. Бо спочатку мені дали пільги та пенсію.

Я переніс лікування та реабілітацію, ще будучи молодим чоловіком. Та мої кістки просто почали розпадатись. Від цього ставало тільки гірше. І сил з’ясовувати у правильність документів просто не було. Та з часом, коли в них розібрався, був шокований тим, що зрозумів.

Документація була підроблена. А декілька років моєї роботи просто «списали». Чи нормально це? Я писав звернення на управління Міністерства внутрішніх справ України. У відповідь мені приходили одні «відговорки». Звертався і до влади, і до посадовців. Та ніхто навіть і слухати не хоче. Кажуть, що закон змінити не в силі. Тепер, я дожився о глибокої старості. Маю проблеми зі здоров’ям. Навіть ходити нормально не можу. Та ще й отримую мізерну пенсію. Адже домогтись справедливості так і не вийшло протягом всього мого життя.

 Вислухала Софія Копач