Присвячується пані Людмилі

Міріади років колихають мою Україну,
В колискову вплітають сиву велич років,
Ковилу і хрещатий барвінок вплітають,
Солов’я невмирущого трепетний спів.

В оберегах оцих – сонце кожної днини
І Господнього Сина рясна благодать,
День весняний і квітка калини,
А ще предків моїх невгасима печаль.

Вишиваний рушник і тернова хустина,
Пошановані завжди у домі моїм.
З ними з ворогом у бій йшла велика родина,
Коли край Український горів.

Мати в хустці рясній завжди сина стрічала
Із далеких і близьких країв,
Рушником вишиваним долю діток вінчала,
Проводжала за обрій найрідніших людей.

Свою хустку від бабці я маю
І від матері в серці несу,
Для дочки та онучки оберіг зберігаю,
Долю роду мого, неземну ту красу.

Недаремно у хустки чотири кутини-
Є для Заходу, Сходу, Півдня й Півночі кут,
А на ньому в віках доля жінки Вкраїни,
Що готова собою зігріти ввесь світ.

Хай щасливою буде моя Україна,
Хай зміліє ненависть її ворогів,
Хай під сонцем цвіте українська хустина
Й не померкне на віки віків.

Валентина КУПРІЙ,  м. Вінниця

Завдячую Людмилі Станіславенко, ініціаторці вшанування української хустки