Отак би десь, кудись, від всіх,
Знайти пристанище і спокій.
Дивитись, як кружляє сніг
Й на ньому залишати кроки.
Розкласти по поличкам всі думки
І вимести непотріб весь за сходи.
Як діти, знову гратися в сніжки,
Дивитись, як птахи радіють глоду,
Щебечуть на замерзшому кущі,
Тріпоче серце у маленькім тілі.
Ідуть дощі… дощі… дощі…
А хочеться уже і заметілі.
Щоб запалити свічку на столі,
Узяти в руки книгу і читати.
Розгледіти узори всі на склі,
Сніжинкою від дотику розстати…

Алла Боровська