…Коли у моєї доньки з зятем спалахує черговий скандал, я з жахом чекаю найгіршого. І розумію, що довго так не витримаю…
Пишу з тим, що цей лист прочитають батьки і зроблять висновки, як впоратися з важким підлітком.
У нас із чоловіком двоє дітей – синові двадцять сім років, а дочці — двадцять два. Ярослав поки що неодружений і живе з нами, збирає на свою квартиру, а Маргарита чотири роки тому зі скандалом втекла заміж.
Ми намагалися дати нашим дітям все, що було в наших силах – виховання, освіту, увагу, турботу. Ставилися до них однаково, але вони виросли зовсім різні. Син зібраний, вдумливий, цілеспрямований, а дочка вперта і з установкою, що вона завжди і в усьому має рацію.
Було багато різного, ми з чоловіком думали, що це такий запізнілий підлітковий бунт. Намагалися не пережимати зайвий раз із вихованням, сподіваючись, що у Маргарити, як і в брата, з віком це минеться. Але чи вік ще не настав, чи це вже й не зміниться, та зараз спілкуватися з дочкою вже просто немає жодних сил, особливо після її заміжжя.
«На бюджет» свого часу Рита не вступила. Ми з чоловіком чогось подібного чекали, тому готові були вивчати її платно. Провчилася вона приблизно два курси, а потім заявила, що виходить заміж. То був грім серед ясного неба! Кандидатура майбутнього зятя справила не найкраще враження. Він був лише на рік старший за Риту. Сам ніде після школи не вчився, від служби в армії за станом здоров’я звільнений, працював на той момент продавцем-консультантом побутової техніки. Гопник гопником – розмови, замашки, потім ще й виявилося, що має умовний термін. Загалом не зять, а мрія!
Через пів року донька вперше прийшла до нас із фінгалом – виявилося, що чоловік у неї місяць тому залишився без роботи, і з цього приводу випивaє. До поліції дочка йти відмовилася, жила в нас. А через тиждень на поріг з’явився зятьок з покаянним виглядом та букетом...
Пробачила. А за два місяці порадувала нас новиною про свою вагітність. А ще за місяць не стало бабусі зятя, у якої вони мешкали. Зять почав гудіти по-чорному. Через місяць донька знову стояла на порозі з сумкою і заплаканим обличчям. Через тиждень зять знову її забрав.
Більше до кінця вагітності вона у нас не з’являлася, тільки дзвонила, говорила, що все гаразд. Я дуже сподівалася, що вона не бреше.
На виписці з пологового будинку зять був поголений і напрасований. А через кілька місяців після виписки дочка з дитиною на руках знову стояла побита у нас на порозі. Ми всією сім’єю вмовляли її піти та написати заяву в поліцію, але вона вперлася – у чоловіка «умовка», а її заява перетворить термін на реальний. Тепер чоловік із нею не спілкується, а я ще якось намагаюся підтримувати зв’язок. Рита в усьому звинувачує нас, мовляв, ми не відмовили її від шлюбу. Як мені врятувати доньку і онука?
Алла Вікторівна,
читачка
