Ми намагаємось спрямовувати думки в кращий бік. Саме поезія часто стає порятунком для душі, способом, який налаштовує нас на спокійні роздуми, заставляє частіше помічати красу світу.

Неодноразово ми друкували вірші вінницької поетеси Алли Боровської . Авторка мешкає у Вінниці, працює у Вінницькій обласній Раді. В її творчому доробку дві авторські книги: «Мереживо почуттів» та «Друге дихання». Вірші у них на різні теми: ліричні та патріотичні, чуттєві та іноді різкі, але завжди вони хвилюють душу. Хто зна, можливо прийшов час для народження нових збірок?

«Прислухайтеся… Як звучить ваша душа? Усе на світі грає по нотах. Усе має свій звук і звучить по-різному. І природа, і стихії, і предмети. А люди – особливо.

Багато з нас ніколи не прислуховувалися до симфоній свого нутра. А дарма… вони звучать десь дуже глибоко. Деколи ці мелодії глушать нам вуха, деколи шепочуть, проте дуже рідко мовчать. За такою музикою можна зрозуміти себе і своє оточення. Ми усі те чуємо, проте деколи просто не хочемо в тому зізнаватися. У когось мелодія ранку – сонна і тягуча. Вона наспівує лінь, релакс і деколи безвідповідальність. Хтось чує реквієм по нездійсненним мріям, а хтось марш Мендельсона. Злі та нещирі люди звучать у мінорі, пихаті і зухвалі – у мажорі. Буває мелодія чиста, а буває між нотними рядками гуляє фальш. Найгірше, коли струни рвуться. Прислухайтеся… Як звучить ваша душа? Тільки не робіть вигляд, що позакладало вуха. Вона грає, вимальовуючи знаки у нотному зошиті вашого життя. Прислухайтеся… У вас форте чи піано?»

(цитата із звернення до читача з нової книги, що готується до друку від авторки)

Пропонуємо Вам зануритись у чарівний світ поезії Алли Боровської і відчути тональність душі вінницької поетеси.

Прислухайся, під снігом пульсу стук,
Десь під землею дихає насіння.
Ми чуємо в житті цей перший звук,
Коли у лоні пустимо коріння...
Ми в цьому світі мить лише одну,
Не будь невдач заручником до смерті.
Лиш доброта торкне одну струну
І знов яскраві фарби на мольберті.
Умить душа в надіях оживе,
Неначе зараз, серед зим і снігу,
У кожному із нас добро живе
Й любов до ближніх топить вічну кригу.
Коли тобі болить уже до сліз,
Коли уже іти немає сили,
Прислухайся, шепоче верболіз,
Що мудрість пізнаєм, лиш у могили...
Переламай льоди всі й холоди,
Нехай ідуть, як хмари поза вітром!
Люби, не допускаючи біди,
Ділись своїм теплом й душевним світлом!
В зимовий день так хочеться весни,
Вона уже тече життям під снігом.
Не допускай словесної війни,
Люби! Життя спливає одним мигом...
Проб'є проміня нАскрізь сірість хмар,
Розтане сніг і щезне з ним тривога.
Рости любов - неоцінЕнний дар,
Який тебе наближує до Бога...
*****
У царстві лицемірства і брехні,
Під масками ховаються причини.
Відвертість там давно вже не в ціні,
А правда проросте і знову гине.
Розмови під покровом темноти,
Там істина потрібна лиш сміливим.
У душах так багато пустоти,
А золото тече у руки хтивим.
Тим, хто живе на волі, без броні
Так важко, наче ворону у білім.
Нерівність сил давно у цій війні,
Де засоби для нападу у цвілі.
Фальшивий світ, де править оксамит,
Де лиш по свитці судять чий і хто ти,
Де бідному впаде лиш пил із сит,
Якими перемІряють щедрОти.
Та ці фортеці складені із карт.
Помре отруйник сам від свого яду
І обернеться в сльози чорний жарт,
А пішки з королем впадуть в шухляду.

*****
Мамина хата, в кутках образи,
Гладдю подушки розшиті.
Вже не риплять на подвір'ї вози,
Час, наче борошно в ситі...
Все перемелено в жорнах життя,
Схожено поле стежками.
На вишиванці старе вишиття -
Доля, як шифр стіжками.
Пахнуть у двір із печі пироги,
Борщик у мисочці з глини.
Пам' ять моментів таких дорогих
В серці ніколи не згине.
Смак із криниці святої води,
Там, де червона калина.
Лине душа повсякденно сюди,
Наче журавликів клИни.
Мамина хата, в кутках образи,
Лебеді в вікнах на ваті...
Пам' ять стікає намистом сльози
В рідній матусеній хаті.
Стежкою довгою йду у село,
Пташкою легкою лину.
Скільки води вже в ріці утекло,
А мати чекає дитину...

*****
Так хочеться простих людських речей
Без пафосу, понтів, брехні і зради...
Щоб жити без війни й сумних вістей,
Політики забути хіт-паради.
Не думати про вибір і шляхи,
Від негативу просто відпочити.
Проблеми взяти й скласти у міхи
І глибоко у річці їх втопити.
Забути всі печалі, море сліз,
Щодення одинакове і сіре.
Прогнозам всім сумним напереріз
Залишити лише у душах віру
У те, що є добро ще на землі,
Що гроші не вирішують питання...
Що у душі ми - діти всі малі
Й піщинки у величчі мироздання.
Та є одне, що вічне й головне,
Чого усі шукаємо й бажаєм:
Любов, що раптом світлом осяйне,
І ті, кого найбільше ми чекаєм...
Так хочеться повірити усім,
Хто досі ще веде свої дебати,
Щоб суть життя була іще у тім,
Щоб не лише гребти, а ще й віддати.
Щоб друзі не кидали у біді,
Щоб ніж у спину більше не всаджали.
Були усі веселі й молоді
І це життя найбільше цінували.
Так хочеться простих людських речей...
В мовчанні розуміння і пізнання.
У темноті самотності ночей
Впустити в душу, наче в дім, кохання!
Зустріти рік новий у вірі цій
Та не забути всі життя уроки.
Наповненими бути від надій
Й робити уперед до щастя кроки!
Так хочеться простих людських речей...

Алла Боровська