Він народився вже після його вбивства. Чотири роки родичі ведуть власне розслідування.

Малий Іванко разом з рідними ходить по судах, щоб покарати вбивцю свого батька. Його мамі було лише 20, коли вона, при надії, стала вдовою… Ось що розповіла мама хлопчика Іванна Гирба:

— Знаю Івана зі школи, він був на рік старшим. Разом їздили на одні змагання від школи по туризму. 10 днів жили на природі в наметах. Там ближче познайомилися, почали дружити. У 2016 році вирішили зустрічатися. Іван часто бував у нас вдома, батькам він подобався. Після школи я поїхала вчитися у Вінницю, а він працевлаштувався у Ладижині. Зустрічалися рідше, але спілкувалися по телефону.

4 лютого 2018 року у його друга був день народження. Ваня мені подзвонив, що його покликали після роботи у бар святкувати. Востаннє говорила з ним о 21.00. Він сказав, що все добре. Потім я його ще через 2 години набирала, але він слухавку не взяв. Наступного дня я пішла на пари, і мені подруга повідомила, що Іван у вінницькій лікарні без свідомості… Я поїхала туди. Там вже був його дядько Руслан.

До Вані не пускали. Його мали оперувати, але шансів на життя не давали. Сказали приїжджати завтра. Я й приїхала. Почула, що Івану погано... Зі сльозами повернулася на пари, але вже через декілька хвилин знову дзвінок: «Іван помер»...

Важко знову це все згадувати, бо тоді у мене земля під ногами похитнулася. В істериці почала телефонувати усім його друзям і запитувати, хто до смерті забив мого коханого.... Мені сказали, що це Юра... Але згодом ця людина на суді змінила свої покази. і ми вже 4 роки не можемо вбивцю притягнути до відповідальності....

У день смерті Іванка ще не знала, що вагітна від свого Івана... Їй довелося пройти сім кіл пекла, щоб через ДНК довести батьківство сина, якого назвала на честь коханого...

— Якби не мама, не знаю, як би я це все пережила. Саме завдяки її титанічним зусиллям майже через півтора року після вбивства Івана ми змогли зробити експертизу. ДНК на 99,9% показало, що батько — мій Ваня. Я у цьому впевнена була. Це для людей доказ. Уже після ДНК зробили нові документи, і тепер малий Іванко офіційно потерпілий у цій справі, — каже Іванна.

— 4 лютого минуло 4 роки роки, як вбили Івана, а ми й досі не можемо притягнути до відповідальності винних... Убивця жодного дня не був за гратами, ходить собі по білому світу і радіє життю... А моя донька у 20 років стала вдовою, і росте без батька їхній малесенький син Іванко, — плаче бабуся Алла Іванівна. Вона разом з онуком та дядьком покійного зятя Русланом їздить по судах в надії знайти справедливість...

— Став опікуном Вані після важких пологів сестри. З народження про нього дбав, як про рідну дитину. Мені до глибини душі болить, що з ним його ж друзі вчинили так нелюдяно... Докладу максимум зусиль, але виведу їх усіх на чисту воду. Уже з’ясував, що того дня Іван у барі святкував день народження товариша. Їх було четверо чоловіків і барменша. Між ними виник конфлікт, і один з них (назвав прізвище, але до вироку суду не маємо права його друкувати) почав Ваню бити кийком. Коли зрозуміли, що той уже без свідомості, винесли з бару і кинули на сходах. Потім сказали, що Іван сам впав з «висоти свого росту»... А барменша швиденько прибрала місце злочину... І втекла... Кажуть, аж у Донецьку область. На судові засідання не з’являється, — розповідає дядько Руслан Персіянов.

Він повідомив, що веде власне розслідування і навіть замовляв незалежну експертизу:

— Моя експертиза встановила, що вбили тупим предметом. А у Вінниці написали, що впав і вдарився об підлогу... Хоча на тілі були численні гематоми, які неозброєним оком видно... Швидше за все, били двоє. Медики його без свідомості занесли в «швидку». Бідолашний Ваня лише встиг назвати своє ім’я... Лікарі побачили, що у нього наступає смерть головного мозку. У психоневрологічній лікарні ім. Ющенка ще боролися за його життя, зробили операцію, але медики виявилися безсилими, — не стримує сліз родич.

Він впевнений, що слідчі і прокурори навмисно затягують справу, бо до неї причетний їхній колишній колега...

— Цей, що добивав, уже був замішаний у вбивстві у Чечельнику, але тоді вийшов сухим з води. Звільнили заднім числом з органів, і навіть суду не було. І зараз хоче уникнути покарання. Слідчі одразу заявили, що головне забрати всі медичні висновки — один суд і все закриють, бо за нього немає кому добиватися... Бачимо, як усі ці роки навмисно затягують розгляд справи, щоб закрити її за терміном давності. Але ми не дозволимо! І я, і Іванка з мамою готові йти до кінця заради малого Вані. Дитина росте сиротою через цих нелюдів, — обурюється дядько Руслан.

4 лютого рідні приїхали у Вінницю, тут в Апеляційному суді мали розглядати цю справу, але відповідачі не з’явилися і засідання перенесли. Невже дійсно затягують? Наші журналісти будуть відслідковувати розгляд цієї справи й надалі.

Людмила ПОЛІЩУК
Фото Сергія ХІМІЧА