Правильно мені говорила мама: «Подумай, перш ніж виходити заміж у 20 років, чи це він — той самий, єдиний».

У свого чоловіка я була тільки начебто закохана. Хотіла від нього дітей, і ми навіть розписатися встигли. Але все не так просто виявилося. Після весілля нам довелося деякий час пожити у його батька. Він був вдівцем, мати чоловіка померла близько 7 років тому.

Свекор — гарний мужчина, на вигляд здавався значно молодшим. А ще – він дуже розумний. Завжди сам розв’язував всі проблеми, не лише свої, а й часом наші. Допомагав грошима і просто давав слушні поради про те, як влаштоване це життя. Він був повною протилежністю свого сина, який не те що й цвях забити не зміг (як виявилося пізніше), але і в ліжку у нас були проблеми. Я мліла, дивлячись, як свекор бавиться зі своєю онукою – нашою донькою. І з часом зрозуміла, що закохана у нього, тому що саме такого чоловіка я уявляла все своє життя поряд з собою.

Що робити тепер, я не знаю. Йому в почуттях поки не зізнавалася. Дійшло до того, що в ліжку зі своїм «коханим» я вже давно уявляю свекра. В душі я мрію, щоб ми були разом, й іноді перед сном я закриваю очі і мені уявляється, як ми зі свекром любимось... Сама лякаюся своїх думок, а що з цим робити – не знаю.

Світлана,
постійна читачка