Вони тепер в НАТО і їм набагато спокійніше. І ми мали такий самий шанс. Але замість того, щоб провести справжню люстрацію, виявити агентів КГБ та інших посіпак Росії, розбудовувати країну, нарощувати економічний потенціал, посилювати армію, наша влада з перших днів незалежності почала безпардонно грабувати свій народ і свою країну.

Ми про це постійно кричали криком, отримували десятки судових повісток через позови високопосадових злодіїв, через нахабство п»ятої колони, яка усі ці тридцять років займалася російською пропагандою і довершувала духовне знищення українського разом із фізичним знищенням російськими очільниками наших спецслужб, правоохоронної системи, оборонного комплексу, армії та флоту. Смак дармового газу з російської труби забивав памороки всім президентам разом з їхніми командами… Думали, що обдурять і власний народ і Росію, і увесь світ. Не вийшло. Бо породили бідну гопоту, якою за кістку можна маніпулювати, чим і скористався сусід.

Тепер ми розводимо руками і запитуємо - де нові вітчизняні танки, літаки, гелікоптери, безпілотними. Де вітчизняна стрілецька зброя, набої всіх калібрів. Де наші високоточні сучасні системи знешкодження ворожої техніки? Де нові військові кораблі, ракетні системи… Де увесь наш потужний військово-промисловий комплекс, який усе це виробляв і мав би виробляти ще більше? Чому у нас дефіцитний бюджет, чому ми просимо джевеліни, стінгери, беушні вертольоти і катери, а при цьому якийсь один діляга продає китайцям підприємство з виготовлення двигунів до всіх видів літальних апаратів? І чому в інших східноєвропейських країнах зі значно меншими ресурсними можливостями бюджети профіцитні?

Коли вже хтось серйозно займеться цією країною з метою навести порядок в її ресурсній базі, оцінки її неймовірних можливостей і ревізією руху отих можливостей. З однією простою і логічною метою дізнатися, нарешті, в чиї гаманці направлені всі фінансові потоки в Україні та чому вони обминають державний та місцеві бюджети, коли вже 8 років ми стоїмо на порозі війни з набагато сильнішим ворогом. Діячі, що мали би відповісти на ці запитання вже у лідерах списку Форбс. А з тих, що з ними розкрадали країну і доводили її до стану жебрака, ніхто питати не буде. Не заведено це в українському політикумі, де діє лише одне правило: не вкрадеш ти, вкраде хтось інший. І приходили інші, і крали, і докралися.

Але тепер вони з мільярдами – за кордоном. А ми тут, бідні родичі Європи та США. Які до нас ще прихильні тому, що пограбований український народ хоче жити за цивілізованими правилами у системі європейських координат та цінностей. Тому, що вони більше цінують і більше вірять у наш народ, ніж на це була спроможна за 30 років українська влада. І нам зараз кажуть, що все окей, що великої війни не буде. А як в масштабному співвідношенні зрозуміти як війна велика, а яка маленька?

Якщо велика – це світова, то для України і малої вистачить, щоб зробити з країни руїну. Якщо мала – це така, що вже вісім років забирає життя наших синів і дочок, то теж небагато радості та спокою. Ми не хочемо ніякої війни, ми стаємо розбірливіші і розуміємо, що ця нав'язана нам війна наслідок великого багаторічного державного злодійства, що знекровило країну, вихолостило нашу економіку і тепер може стати фатальним. Президенту та РНБО крім заспокійливих мантрів не завадило б зібрати всіх мастей олігархів і запропонувати скинутись великими грішми на війну. За тридцять років вони озолотились на народних ресурсах, прийшов час поділитись. Чекаємо на список, хто має купити винищувач, хто бойовий гелікоптер, хто ракетну установку, хто танк… У нас цей список буде великий. Вистачить на повне переозброєння армії.

Ще один урок історії засвоїли українці. Якщо ми не дамо надалі себе обкрадати, матимемо сильну країну, потужну армію та право бути рівними серед рівних, та самим вирішувати долю своєї країни. А обкрадають нас на кожному кроці і на всіх рівнях влади: земля, комунальне майно, дозволи на будівництво у скверах та парках, космічні премії чиновників… Агов, отямтесь. Ці ресурси потрібні армії, щоб вберегти країну.

Василь Пишний