Вони пробились крізь торішнє листя
І змусили кригу розтанути,
Підсніжники білі, ніжні і чисті,
Як буває туман на світанні.

І ми проб’ємо стіну безглуздя,
Розтопимо абсурду чорну мить.
Весна ж дзвенить у скронях і у грудях.
Її уже нічим не зупинить.

Ні танками, ні горнами в ракетах,
Що вже націлені на Київ і на Львів…
А квіти краще виглядають у букетах,
Ніж після бою в старшини на голові.

Анатолій Жучинський