Без честі, без гідності, без людяності, співчуття і без Бога. Ось такою насправді є путлерівська раша. Вона спочатку тихенько затромила нам ножа в спину в Криму, потім в недорозвинених своїх полігонах на Донбасі. А потім придумала нас визволяти тисячами танків, градів, і всілякого іншого страхіття кольору хакі, яке штампує там у себе, як кажуть болгари, дєннонощно. Тепер вже рашенфашисти вирішили нас денаціоналізовувати. Звучить так, як, ніби, вихолощувати. А, коли світ уже й у це не вірить, брехливий путлерівський пес Лавруша завів шарманку, що “мета так званої спецоперації в Україні – визначити конкретні види ударних озброєнь, які ніколи не будуть там розгорнуті”. Опа, це як? Застрати наші поля цією спаленою рашамобільною “міццю” і тими, що сиділи там всередині? Але при цьому підступно розбомбити наші міста?
Нехай сьогодні гикнеться і Кравчуку, і Кучмі, і Ющенку, а Яника щоб трусило безперестанку. Увесь час після розпаду СРСР ця дика орда, з якою нас Господь наділив спільним кордоном, вчиняла страшні військові злочини на території колишніх союзних республік, відбирала землі, та знищувала кожного, хто підняв голову проти рашизму. Його вже тоді було видно неозброєним оком. Придністров”я, Грузія, Абхазія, Чечня…
Вже тоді світ устами справжніх патріотів говорив, що наступною буде Україна. Але наші гетьмани не вірили, дозволяли нищити нашу армію, запустили сюди п”яту колону у десять шеренг… Брати ж наші, одновірці. Замість того, щоб відрубати рашизм відразу, загравали з бідою.
І те, що ми не зробили за тридцять років, зараз знищує і військових, і цивільних і випалює нашу землю. Але маємо те, що маємо. Так, маємо страшну війну, небачену в Європі за останні 80 років, маємо страшне горе – сотні вбитих та поранених наших захисників та мирних людей. Маємо страшну руйнацію наших сіл та міст і море сліз, в яких втопиться вся путлерівстка сволота.
Однак, ми тепер маємо чіткий дороговказ куди нам рухатись. Тепер ми чітко знаємо, хто наш справжній ворог, а хто наш друг.
І, найголовніше, тепер ми з новою силою захоплюємось нашою країною, захоплюємося нескореними українцями, справжніми сучасними героями і богатирями. І ми, нарешті, всі зрозуміли, що ми одна велика нація, котра розмовляє різними мовами, ходить в різні церкви, але зцементована одним – ми українці і це наша земля, і наша воля. А наше, здобуте такою дорогою ціною, просто так не віддають.
І забрати його буде не просто навіть такій кровожерливій путлерівській орді, яка в агонії нищить все на своєму шляху. Аж у любителів руского міра очі розкрилися…
Гсподи, зроби так, щоб цей шлях був найкоротшим в історії цієї імперії зла. З нами Бог.
І ще з нами усвідомлення того, що тепер уже ми точно знаємо в чому наша сила і якою має бути Україна, щоб нею пишалися наші діти та онуки.
А ще горді і скептичні українці, здається, нарешті побачили, що лідером нації можна стати. І можна навколо себе згуртувати народ. І вже нікому не треба розповідати, якою буде Україна після перемоги в цій страшній війні. Вона буде такою, як треба, для кожного українця, для всієї великої нації добрих але дуже сильних людей, готових віддати життя за свою землю, свою родину і за справедливість. Слава українцям! Смерть ворогам!
Василь Пишний
