Україна. Ірпінь.

Сотні українських дітей, жінок, людей похилого віку ховаються під руїнами моста від ударів російських загарбників. В місті, яке десятий день окупанти бомбардують по житлових районах, стріляють по мирних людях. В місті, ще 10 днів тому був мир і затишок.

Ми – гинем на очах у всього світу…

Вони ж – схиливши голови мовчать.

Спостерігають, як воюють наші діти,

Про санкції якісь весь час кричать.

Закрийте небо! – Вас усі благають.

Допоможіть! – А далі – ми самі!

Оглухли всі, безцінний час втрачають

В неоголошений вже Світовій війні.

Тим часом – гинуть наші мирні люди,

Міста перетворилися в руїни.

Дасть Бог – ми переможем! Та ніколи не забудем

Як ви чекали на загибель України.

Втікайте, зрадники, хто ще не вірить в перемогу!

І не вертайтесь більше вже до нас.

А ми – молитимемось щиро Богу,

Щоб не карав й пробачив усіх вас.

Ми – сильні духом, тож на захист Батьківщини

Живим щитом готові усі стати.

Це не війна за незалежність України –

За цілий світ готові ми вмирати!

А ви – мовчіть, глухі й сліпі – каліки,

Невинну кров сльозами вже не змити!

І потечуть до вас прокляття ріки,

Але нічого вже не зможете зробити.

Опам’ятайтеся допоки ще є час –

В бою ми гинемо за кожного із вас!