Вінничанин поділився своїми спостереженнями
від спілкування з переселенцями:

– Моє українськомовне місто тепер спілкується мовою окупанта. Вже й не розумієш, хто свій, а хто чужий.

Мені хотілось нахабно підходити до кожного, хто переїхав сюди з інших регіонів, і питати: що ще має статись, щоб ви позбулись цього клейма? Що повинно відбутись, щоб ви почали ненавидіти Росію настільки, щоб відмовитись від її мови? Щоб вам нарешті була разніца? Війни недостатньо, так?

Кілька років тому у гірському притулку в Гімалаях до нас заговорила група з Мексики. «Ви з росії?», — питали вони. В групі, окрім мене, спілкувались російською. Ми довго пояснювали, що ні, ми українці. «Але якщо ви з України, то чому спілкуєтесь російською?» — не розуміли вони.

Мова це інструмент ідентифікації, і для своїх, і для світу.

Говорити російською зараз — як носити червону пов’язку на рукаві, водночас переконувати всіх, що ти — український воїн. Але пов‘язки не знімати, бо так удобнєє, ми так прівиклі. Ну ок, носіть. Та не ображайтесь, якщо вас вважатимуть ворогом.

Олександр Коцюбовський