Про це повідомив мер міста Олександр Маркушин.

Від такого повідомлення здригнувся весь світ.

Бо це лише одне із міст та сіл України, захоплене рашистами, яке звільнене.

І тому факти звірств та насилля окупантів виявляють зараз правоохоронці та про них повідомляють один одному жителі Ірпіня.

Бо ті, хто залишився там, через відсутність світла, а значить розряджені телефони не змогли вийти на зв’язок.

А скільки їх ще буде виявлено – розстрілів мирних жителів, ґвалтувань жінок та малолітніх, катувань та незаконної депортації? Руйнувань та геноциду в Україні Путлерівським рашизмом!

Світ вразила звістка про вбитих ірпінців і наругу над вже мертвими їхніми тілами. Що тут казати вже про серця жителів Ірпіня, які сьогодні як біженці живуть у Вінниці. Ось що вони розповідають:

– Серед закатованих рашистами – наші рідні, близькі, сусіди, знайомі і земляки, з якими ще місяць тому мешкали у красивому самодостатньому місті, – ділиться педагог Людмила Петрівна.

– Дізналась, що так вбили і намотали на гусениці мою сусідку із чоловіком.

Вони не змогли евакуюватись, бо мали лежачу матір.

Чоловік не поїхав, бо не зміг залишити дружину.

І ось дізнались…

Віктор і Світлана здались рашистам підозрілими, коли вийшли купити хліба.

Вони їх наповал розстріляли. Не давали забрати тіла.

На тих вулицях лежали і інші застрелені жителі міста Ірпінь.

Ті, хто це бачив із вікон будинків, тихо вили.

І сиділи весь цей час в квартирах чи будинках.

Ось на їхніх очах відбувались і ці події:

– Заїхав на вулицю танк.

Рашисти, що стояли, почали направляти його їхати по тілах ними вбитих.

Вони, махаючи руками, направляли водія танка, щоб їхав гусеницями по тілах.

Туди, назад, туди…

Це нелюдське дійство чинили люди, які заявили, що йдуть визволяти українців від видуманих ними фашистів.

Та ще й ті, що іменують себе християнами.

Одним із пунктів нападу Путлера став – прийти на допомогу переслідуваним українським братам – християнам.

То дивися, Кіріл і вся твоя релігійно-рашистська кліка, на що ти благословив рашистів, – не втримується біженець з Ірпіня Валерій.

– Чула чимало про звірства німецьких фашистів, але здається такого не робили навіть вони! – ділиться інша жителька Ірпіня Світлана Ковальчук.

Вона ще надовго залишається жити у Вінниці. Бо її будинок зруйнований. Не залишилось нічого. В якому одязі вибігла, в тому й тепер.

– Але що моє горе в порівнянні із учнями і батьками школи, де я працювала до повномасштабного вторгнення.

Те, що спіткало іх, тих хто не зміг евакуюватись, просто жах.

До нашої десятикласниці у квартиру увірвались орки.

Мати і донька, бо батько на фронті, піддались ґвалтуванню цілої гарави фашистів. Потім орки почали забирати все цінне з квартири. Побачили фото чоловіка у формі.

І зі словами «ось тобі сука», на очах у матері застрелили доньку. Потім викинули із вікна. І ось так переїхали разом із іншими.

Щоб не залишилось слідів їхніх злочинів.

З нашої школи в учнів вже вбито десятки батьків, випускників, дітей школи.

І це ми вже дізнались від колег та земляків. А скільки ще не знаємо!

Та знаємо, що один чоловік зумів зафільмувати ці жахи із танками.

Віримо, що ці страшні злочини не залишаться непокараними.

В Ірпіні не було світла, води, тепла. Тому ніхто нічого про своїх рідних не знав.

І про багатьох досі не знає.

Ось така доля Ірпіня, інших окупованих міст і сіл, їх мешканців, могла спіткати кожного з нас.

Тому молімось за наших захисників, наші ЗСУ. Робімо все, щоб чобіт окупанта не топтав нашу землю. Не чинив описаних звірств. Примножуймо перемогу!

Місто Ірпінь через героїчний спротив отримало почесне звання Місто – Герой України.

На сьогодні половина міста зруйнована.

Але днями, після прийняття закону у ВР, кожен власник втраченого житла матиме можливість отримати за нього компенсацію, або рівноцінну квартиру. Причому в тій же місцевості. Чи там де забажає жити.

Тетяна Квасюк