Мої українські жінки!
Мої невідомі орлиці!
Загинули в руськім огні..
Цілую Вам руки і лиця..

Я плачу, я каюсь в сльозах
за грішні та праведні вчинки.
Та знаю, настане той час,
І будуть святкові  поминки

За ворогом..
Клятим, ворожим, страшним..
За нечистю, що катувала
За тим, кого піп похрестив..
На вбивство у братньому краї!

Та поки ще Ви на сторожі!
Хоч ангелом на небесах…
Побачите ці “мирні” рожі,
Які вже задушує страх..

За Ваших дітей, що тепер
залишились сиротинки..
У них лише прапор і герб…
І янголи – українки!!!

Ще виростуть! Підуть у світ!
Вольним і сміливим кроком..
Те, що вони із сиріт,
буде гордістю, а не пороком!

Софія Копач