Жахи війни… Катя Осадча пише:

-Ми майже не плачемо, ми не маємо права показувати дітям, що щось не так, але вони все розуміють, по своєму, але розуміють … Я читаю розповіді дітей про війну і плачу потайки, щоб сини не бачили. На світлині дівчинка Віра, мама Віри написала на її спині контакти і ім’я, на випадок, якщо мама не виживе. Боже, як нам пережити все це?..  Як нам, коли настане мир, знову бути, як раніше щасливими в своїх родинах, якщо сотні маленьких ангелів більше не будуть бігати і радіти дощу і калюжам, а батьки будуть все життя нести цей біль…

Світ не має закривати очі на цей жах, що відбувається тут і зараз …. Це має закінчитися … але ми не пробачимо і відчуття люті і жага помсти буде з нами до кінця днів…

Роман Ковальський