Про родичку Великого Кобзаря та її день народження повідомила голова Гайсинської військової адміністрації Людмила Головашич:
-Мала за честь привітати Валентину Соловеївну Сушицьку з Днем Народження!!!! Ця жінка – пра- пра- пра- правнучка Великого Кобзаря – Тараса Шевченка по сестрі Катерині. Валентина Соловеївна, має відповідне свідоцтво. Сьогодні жінка дуже хвилюється через події в країні, але День Народження -це свято. І друзів чекала! Я вже багато років підтримую цю жінку і , знаю, як вона чекає! Тому , навіть у військовий час, традиції мають підтримуватися! Валентина Соловеївна обіцяла дожити до Перемоги і навіть написати щось святкове!!! – привітала Людмила Головашич.
Відомо, що Валентина Сушицька – праправнучка Кобзаря з роду Катерини Шевченко, сестри Тараса. Катерина Шевченко, сестра Тараса, вийшла заміж за Антона Красицького, кріпака, як і вона. Разом жили у селі Зелена Діброва. У них народилося троє дітей; два сини та донечка Федора, прабабуся Валентини Соловеївни. Вона вийшла заміж за Онуфрія Бондаря. У них народився син Мартин – дідусь пані Валентини. Валентина Соловеївна так зветься через те, що батько, якого охрестили Сильвестром, ще з дитинства гарно співав. Коли прийшов час одержувати документи, батька Валентини записали на ім’я Соловей. Усі ці факти протягом багатьох років збирали родичі в документральну підбірку. У ній генеалогічне дерево, виписки із церковних книг і спогади багатьох відомих людей про батьків, дідів. Все це зберігається в сімейному архіві Сушицьких. Валентина Соловеївна Сушицька народилася на Черкащині. Потім родина Сушицьких жила на Донбасі, де Валентина Соловеївна працювала у передплатному відділі, завідуючою книжковим магазином на машинобудівному заводі. Коли чоловіка Валентини Соловеївни, перевели працювати на Ладижинську ТЕС, подружжя оселилося у Ладижині.
Сьогодні прапраправнучка Шевченка святкує 86 років!
Людмила Поліщук
Та треба було заборонити Тараса Григоровича за такі вірші! І не шанувати його нащадків!
Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було,
Отам-то весело жилось!
Братались з вольними ляхами,
Пишались вольними степами,
В садах кохалися, цвіли,
Неначе лілії, дівчата.
Пишалася синами мати,
Синами вольними… Росли,
Росли сини і веселили
Старії скорбнії літа…
Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай. І розлили
Широке море сльоз і крові,
А сирот іменем Христовим
Замордували, розп’яли…
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава.
Украйна плаче, стогне-плаче!
За головою голова
Додолу пада. Кат лютує,
А ксьондз скаженим язиком
Кричить: «Тe deum! алілуя!..»
Отак-то, ляше, друже, брате!
Неситії ксьондзи, магнати
Нас порізнили, розвели,
А ми б і досі так жили.
Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Возобновим наш тихий рай.
[Після 22 червня 1847, Орська кріпость; 1850, Оренбург]
сенсація года