Саме такі слова, на адресу адміністрації концтабору Дахау, у квітні 1938 року написав офіційний представник Міжнародного комітету Червоного хреста (МКЧХ). Взагалі, історія стосунків цієї організації фашистськими режимами  дуже показова.

Показова в плані того, чого варті всі ці “кантори”, які декларують свою значимість у подоланні споконвічних проблем людства, видаючи свою діяльність за велике досягнення прогресу. Ми уже обговорювали одну таку “говорильню” – ООН, яка береться встановити мир у всьому світі, але за всю свою історію не змогла ні запобігти, ні зупинити жодної війни. З МКЧХ та ж історія. Він, хоч і не береться покінчити з війнами, але декларує теж дуже важливу задачу “захист жертв міжнародних і внутрішніх збройних конфліктів”. Сумнозвісна “женевська конвенція”, на яку ті, хто в наш час розв’язує війни, ложать великий… болт, це саме про “Червоний хрест”. Це вони мають втілювати в життя її положення. Як бачимо, виходить не дуже.

Але повернемось до історії з концтаборами. Найбільша ницість полягала навіть не в тому, що МКЧХ брехав всьому світу за рік до початку Другої світової. Брехав про те, що німці нікого в концтаборах не страчують, і взагалі це навіть не в’язниця, а майже санаторій. Справа в тому, що “Хрест”, штаб-квартира якого тоді базувалась в Женеві, одним з перших у світі знав про плани Гітлера щодо знищення євреїв. Але не сказав про це ні слова. Навіть у 1942 році, коли з Берліна вивозили на вірну смерть останнього єврея, а нацисти нарізали на дрібні шматки Європу та СРСР, навіть тоді МКЧХ не зробив жодної заяви з цього приводу. Однак збирати гроші за “порятунок жертв війни”, при цьому, продовжували справно.

Кульмінацією лицемірства стали візити представника МКЧХ Моріса Росселя спочатку до концтабору у Терезієнштадт, у Чехії, а потім і до Аушвіца (Освенцима) в Польщі. З першого він привіз на втіху стурбованому світу фото ситий дітей (фальшиву школу нашвидкоруч збудувати під його візит), а про другий спромігся лиш написати, що в тамошніх офіцерів СС дуже гарний манікюр. І все це у 1944 році. Коли залишались лічені дні до того, як світ на власні очі побачить усе що там відбувалось і жахнеться. І то настільки, що цього вистачить майже на 80 років. Такою була позиція, реакція і дії “Червого хреста” по відношенню до жертв нацизму.

Звичайно, про все це ми ніколи б не дізнались. По закінченню війни, і ще десятки років після того, ця міжнародна організація, яка має представників ледь що не в кожній країні світу, офіційно заявляла, що “нічого не знала про геноцид”. Та й всі відповідні документи, передбачливо, були знищені. Тільки в 1990-х роках, не в останню чергу завдяки євреям (які мають дуже хорошу здатність – нікому нічого не забувати) правду про цю “гуманітарну” організацію мусили визнати офіційно.

Для нас, українців, навідміну від євреїв, ці всі питання особливо гостро не стояли. Більшість із нас сприймали “Комітет” виключно позитивно. Ніхто, певне, навіть ніколи і не чув про всю цю історію, коли МКЧХ був змушений визнавати свою ганьбу мовчазної співпраці з нацицмом. Але ось прийшла пора і нашому поколінню пережити справжній геноцид. І що ми бачимо? Які кроки робить МКЧХ, щоб не повторити свого злочину? Чи взагалі хоч щось робить з того що повинен робити у Російсько-Українській війні? Безумовно, так.

Найперший крок, який зробив “Хрест” – це заборонив українцям використовувати свою символіку (червоний хрест на білому тлі) під час евакуації людей із зони бойових дій. Цього просила українська влада та волонтери. Був би хоч якийсь шанс, що по автобусах і колонах авто з біженцями не буде гатити артилерія. Але ні.

Паралельно з цим, він повивозив усе цінне та увесь персонал з найбільш “гарячих” (і навіть відносно безпечних) міст. Тобто фізично зник там, де найбільше людей треба захищати від наслідків війни. Згодом, представники “Хреста” заявили, що не будуть відкривати своє представництво в Україні, через “нестабільну ситуацію”, натомість, краще відкриють його у Ростові, де якраз росіяни будують концтабори для примусово переміщених українців. Очевидно, для того щоб бадьоро рапортувати про “чудові умови які забезпечив російський уряд нещасним жертвам цієї неоднозначної війни”.

На подальші звернення про допомогу, МКЧХ порекомендував усім хто перебуває в небезпеці “сховатись”, а вони самі, мовляв, “не можуть пересуватись” через заблоковані дороги. Ну і, звичайно ж, “Міжнародний комітет” всіляко відхрещується від українських волонтерів, представників місцевих “Хрестів”, особливо коли ті просять хоча б замовити слово перед рашистами при організації гумкоридорів. За що волонтери отримують кулю у спину, бо ж з МКЧХ росіяни зв’язок тримають дуже добре, і коли питають “ето ваш тут просіт о гумкорідорє?”, почувши заперечну відповідь просто стріляють “от бєдра”.

Показово, що, за словами Петера Мурера (того самого, що домовлявся з Лавровим про офіс в Ростові і з посмішкою в увесь рот трясь його за руку), операція в Україні найбільша за всю історію організації. До того були тільки Афганістан і Сирія, де увесь світ виділив для МКЧХ 200 мільйонів доларів. На допомогу Україні вже дали 267 мільйонів, і, швидше за все, дадуть ще. Ми вже бачили, як допомогли на 200 мільйонів афганцям і сирійцям. Тепер ще й так само допоможуть нам. Ні, друзі, краще вже ми самі.

На закінчення, треба зробити важливе уточнення. МКЧХ це не те саме, що Товариство Червоного хреста України. Останній якраз таки робить дуже багато. Але, нажаль, не має тих повноважень і авторитету, який міг би подіяти на керівництво “орків”, – діляться в «

Товаристві Червоного Хреста в  Україні.

Українці обурені такими діями міжнародних організацій:

Що ООН, що ОБСЄ, що МКЧХ — це все одна шайка лейка. Говоріння багато, а толку нуль. Соромно за такі організації.

Пора їх розігнати.

А ви знаєте, що Міжнародний Червоний Хрест – це приватна організації? Скоріше всього  у неї найперша мета – заробляти гроші, – коментують люди таку чи то діяльність чи бездіяльність…

Тому, що окуповані міста, особливо Маріуполь показали, що ніякий МЧС не може допомогти місту, яке  за межею гуманітарної катастрофи.

Місяці всі споглядають, нічого зробити не можуть.

То чи мають право га існування організації які делегують таку діяльність, але вона даремна, не дієва чи відсутня?

Андрій Власенко