Маріуполь – дійсно найбільша і найболючіша рана цієї страшної війни. Горя та страждань тут на порядок більше, ніж в інших тимчасово окупованих міста. За попередніми даними керівництва міста число загиблих вже сягає 25 тисяч осіб. Знищено 95 відсотків будинків, зруйнована майже вся інфраструктура.

Зараз тіла загиблих мирних жителів воєнні злочинці російські окупанти масово спалюють у пересувних крематоріях та хоронять у величезних братських могилах.

Прибирають залишки міста для “параду перемоги”, бо міністр шойгу вже доповів головнокомандувачу путіну, що Маріуполь “визволили від нацистів”.

Щоправда, визнав присутність на території Азовсталі ще більше двох тисяч українських військових, серед яких бійці полку “Азов”. Полку, який вже став легендою. Який піднімає бойовий дух усіх збройних сил України: морських піхотинців, прикордонників, національних гвардійців…

Це на них рашисти вже випробували всі види забороненої женевською конвенцією зброї. Це їх убивали трьохтонними бомбами та хімічною атакою, це вони в повній мірі побачили всю жорстокість, підступність та ницість рашистського “вояка-визволителя”.

Це вони разом із морпіхами відмовились вийти з міста, а залишились, щоб відтягнути на себе велике угрупування окупаційних військ. Це вони пішли на таку велику жертву, щоб вберегти від ворожої агресії сотні населенних пунктів і тисячі життів цивільних людей.

Тепер ворог їх нищить, а разом із ними мирних жителів, котрі сховалися від ворожих обстрілів на металургійному комбінаті, коло наших військових.

Коли рашисти вдерлися на територію України 24 лютого, ставили перед собою першочергову мету знищення націоналістичних батальйонів, до яких приписали полк “Азов”.

Та за два місяці бойових дій могли би вже зрозуміти, що кожен підрозділ ЗСУ такий, як азовці – патріотичний, героїчний, вмотивований своєю відповідальністю за майбутнє країни та власних родин.

Однак, глядачам рашазомбоящика хочеться крові “нациків”. Тому злочинне шоу кремлівського режиму триває. І, якщо, “нациками” визначено полк азовців, значить їх “нужно унічтожить”. Але не по зубах мільйонній армії орків цей бастіон української мужності.

Навіть злякалися рашисти дозволити Великодню гуманітарну паузу, аби вивезти поранених та цивільних, про яку просила ООН. Попри публічну відмову путіна штурмувати азовців далі, рашисти продовжують обстріли та бомбардування на Азовсталі.

Знову гинуть цивільні, страждають поранені. Затьмарений якоюсь одержимістю кремлівський режим так і не спромігся зрозуміти, що вся Україна – це величезний полк “Азов”.

І так само, як героїчні нескорені бійці-азовці вся нація стоятиме на захисті своєї землі, волі, права бути незалежною, європейською, а не відсталим авторитарним азійським узбіччям цивілізації.

Фото військового медика «Азова», який залишається у заблокованому Маріуполі.

“Передайте моїй мамі слова – я побачив стільки болю, але не зламаюся ніколи”, – підписав він його.

Анатолій Петраченко