Мій дід Федір, мамин батько, старшина червоної армії, був зібраний по шматках після влучання фашистської міни під Ясами. Молодий крепкий чоловік під два метри ростом півтора року міняв госпіталі всієї радянської країни. Аж до Хабаровська.

Він дивом вижив. Але, з перебитим хребтом, який вже він був працівник. Дибав на двох костурах кілька метрів і, коли бабця садила картоплю, повз на п’ятій точці по городу і кидав бульбу в ямки…

А другий дід, по батькові, Томашко, у складі польської дивізії ім. Тодеуша Костюшка свою порцію німецько-фашистських осколків отримав біля Сандоміра.

А до тієї війни він був вправним ковалем. І руки в нього дійсно були, як кувалди. Але скалічений війною, уже не мав того здоров”я і рано пішов у кращі світи. Царства їм обом Небесного. Вони хоч спочивають тепер на своїй рідній землі на півдні Вінниччини.

Хоча на нашій довгій сільській вулиці з купою дітей, половина мені заздрила, що у мене взагалі були діди, хоч й інваліди.

У багатьох моїх шкільних друзів від їхніх дідів тільки й залишилось, що чорно-біла карточка та прізвище на завжди прибраному сільському меморіалі слави… А де насправді були поховані ті герої, на яких європейських просторах та цвинтарях, в яких братських могилах, мало хто знав.

В другій світовій війні загинув кожен четвертий українець. Досі не можуть всіх порахувати, але навіть приблизна цифра вражаюча – від восьми до десяти мільйонів.

Приблизно два мільйони з них були мирними мешканцями, мільйон поліг на інших фронтах. Однак, щонайменше вісім мільйонів українців у складі червоної армії – маршалів, генералів, адміралів, офіцерів, сержантів, мічманів та військових пахарів – рядових солдатів полягли у боях проти німецько-фашистської агресії.

Чотири українських фронти визволяли Європу і брали Берлін у ці травневі дні сімдесят сім років тому. І прапор над Рейхстагом підняли українці…

Це важка сторінка нашої історії і героїчна, як для багатьох інших країн, що воювали проти гітлерівської армії і перемогли те страшне зло.

Втім, чомусь кремлівський режим, який вже двадцять років переписує світову історії та географію. потягнув “ковдру перемоги” на себе.

А після прихованого вторгнення на український Донбас у 2014 році путін, взагалі, вирішив приписати перемогу над гітлером росії та сталіну.

Натомість Україну, яка найбільше постраждала від фашизму, російська пропаганда за цей час зробила “фашистською”, бо не хоче назад в імперію зла. Разом з Україною соловйови-симоньяни напали і на Англію, Канаду, США та інші країни антигітлерівської коаліції, без яких здолати нацистський злочинний режим у 1045-му було б неможливо.

Але тепер, на погляд російської брехливої пропаганди, це уже нацистські держави, проти яких кремль розпочав священну (освячену злочинцем у рясі космополітом кірілом) війну. Поки що на території України.

Щоправда, у цій “шляхетній спецопрерації”, як і в Грузії, Придністров’ї, Абхазії, Чечні, Осетії, згідно офіційній москві, Україна напала першою, а тепер бомбить сама себе російськими ракетами та “влаштовує геноцид російськомовних” і знищує свою економіку.

А “міжнародні неонацисти” з ЄС та США через “свою нелюбов до справедливої, білої та пухнастої миролюбивої росії” їй у цьому допомагають. Отже, “вони – ці євронацики наступні!”

Схоже, політика та риторика старих кремлівських маразматиків та їхніх зливних бачків-пропагандистів, незабаром стане предметом серйозного вивчення міжнародної спілки психіатрів.

І, звичайно, прокурорів міжнародного трибуналу в Гаазі. Бо сюди дуже впевнено крокує терористична росія, яку путін зробив класичною фашистською країною, котра своєю жорстокістю перевершила нацистську Німеччину.

Тішить, що після розгону всіх проросійських партій, в українському парламенті стали вимогливішими до кремлівських політвитівок з переписуванням історії.

Напередодні 77-ї річниці перемоги над нацизмом Верховна Рада ухвалила заяву про неприпустимість монополізації Російською Федерацією перемоги у Другій світовій війні. Заяву парламенту підтримали на пленарному засіданні 3 травня 290 народних депутатів.

Українські нардепи нагадали кремлю, що перемога стала спільним досягненням Антигітлерівської коаліції та визвольних рухів, а сама війна спільною трагедією народів світу. І цю трагедію зараз росія повторює в мирній антифашистській Україні.

Тому злочини РФ в Україні, мають бути зупинені, а російський путінський режим – засуджений, і переможений спільними зусиллями усього цивілізованого світу так само, як нацистська Німеччина.

Заяви, рішення, резолюції – їх, на підтримку справедливої боротьби українського народу проти безпричинного вторгнення та спроби окупації російською імперією, уже сотні.

Але злочинний путінський режим уже відверто цинічно ігнорує міжнародні правила співіснування.

Російська армія руйнує, знищує, мародерить, гвалтує, відбирає хліб, безцеремонно заганяє у свій жорстокий до свободи та справедливості брехливий руський мір…

І тільки наш героїчний український воїн ціною величезної пожертви, як і 77 років тому, за допомогою тієї ж антигітлерівської коаліції, захищає свою землю від рашистської навали.

Низький уклін тобі, дорогий наш, солдате! І на цей раз ми разом переможемо. За нами Правда!

Анатолій Жучинський