Одна річ – читати про це в новинах, інша річ – відчувати це на своїй шкірі.

Радію за тих, хто зараз перебуває у відносній безпеці, в інших країнах, та безперестанку молюся за тих, хто не поїхав з країни, проходить через всі “круги пекла” разом з народом України.

Так, це нелегко: постійно думати: що буде відбуватися завтра, чи в безпеці твої родичі, чи не прилетить “сюрприз” будь-якої хвилі до твого села, чи зможеш ти побачити новий схід сонця. Це нелегко, коли тебе починає лихоманити від того, що неподалік лунають вибухи та вогненні стовпи підіймаються до небес. Це нелегко справлятися з емоціями, коли ти чуєш незрозумілі звуки і думаєш: “О, Господи, що відбувається?”.

Але розуміння того, що ти на своїй землі, разом з усіма решти, чекаєш дня, коли оголосять про Перемогу, не дає можливості впасти в депресію. Я вдома, я люблю мою країну і я вірю, що все буде добре!

Я з тобою, Україно! Я молюся за наших захисників! Я горджуся тим, що я – українка!

Галина Ванчак