— З перших днів війни до нас йдуть військові, щоб перед фронтом полікувати зуби. Коли робимо роботу і кажемо, що це подарунок від Шевченків, ніяк повірити не можуть. Як і переселенці.

А їх за ці місяці повномасштабної війни ми набачились усяких — напевно, у нашому місті ще ніколи не було такої строкатої географії тимчасових жителів.

Яких лише розповідей не наслухались…

Навіть одна жіночка, плачучи, зізналась, що вінничани так щиро і гарно її прийняли, що в її місті (не будемо його називати) так точно не вчинили б з вінничанами.

– Знаєте, ви навчили нас бути людьми і патріотами, — сказала інша. Бо у нас тут все українське, від мови, атрибутів – до рингтонів на телефонах.

Юля винайшла своє ноу-хау! Вона малоінвазивно (без препарування) так реставрує зуби, виправляє прикус, що не відрізнити від натуральних зубів. Це і красиво, і природньо, і максимально бережливо для зубів.

До Юлі — черги пацієнтів, бо вона професію отримала не тому, що в батьків клініка приватна, а за покликанням.

– Вона просто велика трудяжка і розумниця, — діляться пацієнти.

– Скажу чесно, не завжди наша родина була гідна Шевченка як пророка нації. Бо татко мій, Ігор, як він сам зізнається, спочатку був лише корінним одеситом. Народився і виріс в Одесі, навчався в Одеському медичному університеті, як і мама.

Так і залишались російськомовними одеситами вже на роботі у Вінниці. Батько навіть ображався, що я ще змалечку називала його татко, а не папка. Бо це вже потім він став одеситом — бандерівцем!

Але голос української крові поступово прокидався. Мама і батько виховували нас (мене з братом — сміється) патріотами!

Бо якщо кажуть, що стоматологи поза політикою та не з активною громадянською позицією, то це не про нас!

В університеті я була старостою групи, то мене часто запитували, де я така клята «бандерівка» у Вінниці взялася. Я віджартовувалась, що то все Шевченко, прізвище таке, козацька кров.

Мені подобається говорити українською. Ми, студенти нашої групи, культивували спілкування саме українською. Хоча більшість донедавна ще чтокала та акала.

Повірте, це я звертаюсь до своїх ровесників: українська мова — крута, милозвучна, красива. Переходьте на українську. Ловімо шанс стати провідною країною у світі. Підтримуймо Україну та ЗСУ, чим можемо.

Юлія закінчила вуз з відзнакою (єдина зі свого курсу). Вона була стипендіатом Президента України протягом усіх 5 років навчання. Була гордістю ВНЗ, має можливість виїхати за кордон не просто як біженка, а на роботу.

Але вона разом із батьками залишилась у Вінниці, працюють у штатному режимі. Лікують воїнів, переселенців, постійних клієнтів, щоб внести і свій внесок у перемогу України.

— Хлопці, наші славні воїни ЗСУ, — підтримує Юлія. — Повертайтесь скоріше живими і здоровими з перемогою України! Бо нам за вас ще заміж виходити!

Чекаємо!

Спілкувалась Тетяна РЕДЬКО