Ну ці скептичні прямолінійні чуваки і дівчата, які до 24-го  числа просили вас не слухати кац@пську музику, не дивитися кончених сватів та квартали-камедіклаби, які казали, що війна не закінчена і буде продовження. І тоді, коли ви у них за спиною крутили собі пальцем у скроні і шепотіли один одному “та не спорь, он жеш из тех”, вони купували броніки, аптечки, патрони. Хоча їм теж можливо хотілося відпочинків у турції-єгипті, ремонтів вдома, нової машини, гарних подарунків коханим. Але ні, вони точно знали що продовження буде і що треба мати своє, бо держава ймовірно не підготується… бо готується до шашликів на травневі, бо це модно і прікольнінько. Але 24-го  стало різко непрікольненько , не до відосиків в залі, і ці люди зковтнули комок у горлі, надягли на себе куплений за власні гроші бронік, каску, форму і берці і пішли разом із такими ж. Без команд, наказів, іноді навіть без командирів. Об’єднались, організувались і пішли їбошити. Трохи ближче чи трошки далі від пекла, як кому пощастило. Вони не сциканули, хоча було дуже страшно.

Але знаєте що? Вони гинуть. Щодня, бл#дь, гинуть. Я реально боюсь відкривати цей всратий фейсбук,  щоб не читати що ще один друг загинув.

І скажіть мені, от скажіть, що ви будете робити коли ми всі закінчимось, га?!

“Тут неприкольно, давай пересядем?” – почув у кафе у свій єдиний вихідний від 24-го числа.

Київ вже пахне каштанами ( Вінниця – також), тусіт, бухаєт, катається на тюнінгованих тачечках. Вже людей в пікселі не дуже то й пускають поза чергою (хоч там у правилах щось написано було про УБД), не дуже то й заправляють на заправках, бо пацанчікі, які засцяли 24-го  захищати своє місто, тепер на лексусах повернулись і їм тоже нада как-то ездіть у спортзал на машині, еге ж?

Всі класно пахнуть, чисті, вимиті, у модних рваних джинсах. Приносять користь в тилу, звісно ж, ще з 2014 приносять. І “ворочают економіку”. Тепер це так називається. Це, звісно, зашибісь. Але відкрию вам три новини. Попри золотий дощ ейфорії церкви свідків арєстовічей і любителів шашликів на травневі.

Перша. Щоб економіку можна було ворочати, треба щоб був хтось, хто буде захищати її, цю економіку. В прямому фізичному сенсі захищати. Бо прийдуть орки і тоді все перетвориться на Бучу та Ірпінь, і ви не зможете пити лавандовий лате і ворочати економіку і їздити на лексусі в спортзал качати попу і трапеції.

Друга. Ті хто не очканув 24-го і ті хто досі захищають економіку, щоб ви могли її ворочати. Вони афігенні хлопці і дівчата, найкращі які у нас є. Але вони помирають. Як би вам не хотілось вірити в їбучі казки про перемоги на всіх фронтах і безкінечні потоки іноземної зброї. ЗСУ, Сили оборони роблять все можливе і неможливе для перемоги. Але. Кожен день нашого життя в тилу коштує чиєсь життя на фронті. Війна насправді важка і втрати величезні!!!

Третя. Території можна повернути. Зброю можна купити, привезти і навіть отримати по ленд-лізу. І досить швидко. А от навички військової справи, тактики, топографії, домедичної допомоги, вміння користуватись цією зброєю швидко отримати не вийде ніяк. От взагалі ніяк. Ми з 2014 року вчимось і ще дуже багато чого не знаємо і не вміємо.

Тому. Доки у вас є час в тилу. Вчіться і тренуйтесь. Ця війна швидко не закінчиться. Мобілізація ще буде і буде. На одних атошніках цього разу не вийде пересидіти. Вони просто бл#ть можуть закінчитись, розумієте?

Шукайте тих, у кого є досвід, знання і можливості вас вчити. Кожна хвилина на тренуванні зараз в тилу врятує вам дуже-дуже багато потім там. Хоч тепер ви уявляєте собі якою ціною давався нам той досвід “учасників бойових дій” не на курорті?

Я розумію що хочеться знову щоб було прікольнінько і вірити ейфорійним заяви про перемоги від найнятих інфлуенсерів з модними зачісками.

Але краще повірте мені на слово.”

Сергій Молодід