Прем’єр країни Віктор Орбан вже, фактично, став в опозиції до керівництва ЄС в питанні ембарго на енергоносії з країни агресора після безпричинного вторгнення рашистської армії в Україну.

Через позицію угорських лідерів удалось уникнути санкцій керівнику фсбешної російської церкви кірілу. В руслі подібних настроїв нещодавно один з соратників Орбана місцевий пропагандист, урядовий журналіст Жолт Байєр, поставив під сумнів існування української культури та нації.

Бо розповсюдив карту, де вказав, що всі землі Україні подаровані в різні часи різними диктаторами та імператорами… Мол, тому їх “треба забирати”

Ось такою бачать Україну соратники Орбана

А спікер парламенту Угорщини Ласло Кевер, взагалі договорився до абсурду. Він публічно висловив думку про “психічні проблеми” у президента України Володимира Зеленського через те, що той рішуче, іноді жорстко просить партнерів про підтримку.

Кевер в інтерв’ю до Дня національної єдності Угорщини заявив, що не пригадує зі своїх спостережень за міжнародною політикою, щоб колись лідер країни, яка потребує допомоги, так “піднімав голос проти когось”, як це робить Володимир Зеленський, не тільки звертаючись до офіційного Будапешта, а й канцлера Німеччини.

“Зазвичай той, хто потребує допомоги, просить про це чемно – звісно, наполегливо, але просить, а не вимагає чи погрожує. Погрожують ворогам, а не тим, кого хочуть мати друзями. Тут якась особиста психічна проблема”, – сказав Ласло Кевер.

Спікер сказав також, що очікує проблем для українських угорців після війни та що “потрібно бути дуже обережними”, щоб не дійшло до того, що угорській меншині доведеться зовсім залишити батьківщину.

Звісно, у цивілізованому світі, де існує свобода слова, кожен має право на свою власну думку. Тисячі аналітиків, лікарів та провидців вважають психічно хворим кремлівського диктатора, визнаного багатьма країнами Європи воєнним злочинцем, путіна.

І в цьому міжнародному визнанні вже починає губитися голос агресивних рашистських пропагандонів. Потрібно підлити масла у вогонь. Даруйте, підлити “дешевенької нафти” у страшний вогонь безпричинної війни, яка знищує суверенну європейську країну. Хто готовий купитися?

Виявляється, що, навіть, в одностайному євросоюзі є ласі до кривавих рашистьсих подачок з імперського стола. Тому дуже хочеться запитати у шанувальника делікатності, спікера мадьярського парламенту, Ласло Кевера, чи пригадує він ситуацію, коли по його країні з боку сусідньої терористичної держави випустили вже дві з половиною тисячі смертоносних ракет? З літаків, кораблів, підводних човнів, пускових установок, які розміщені на території аж двох держав?

Можливо, пан спікер пам’ятає як рашисти зрівняли із землею Дебрецен, Мішкольц, Егер, Хайдусобосло і захопили 20% угорської території, знищивши десятки тисяч мирних жителів, дітей, стариків?

Чи пан спікер вважає, що 12 мільйонів переселенців та біженців – це просто така собі “психічна забава” впертих українців, які бояться руського міра мародерів, гвалтівників та вбивць.

Нарешті, невже у такої поважної європейської персони, як спікер угорського парламенту, не боліло би серце, щодня вручати посмертні нагороди молодим дружинам відважних воїнів, що віддали своє життя за незалежність своєї Батьківщини?

Невже в такого високопоставленого чиновника незалежної європейської країни не розривалось би на шматки серце дивлячись в згорьовані очі своїх громадян, які в цій страшній рашистській агресії втратили все: рідних, домівку, впевненість у завтрашньому дні і елементарне право на звичайне людське життя? Яким вони успішно жили до 24 лютого.

Якби пан спікер незаангажовано усвідомлював, що в разі путінської перемоги, наступним після Києва стане Будапешт, здається він би не лише дозволив максимально допомагати Україні, а й щиро подякував Зеленському, який зміг об”єднати українців у справедливій боротьбі проти реальної європеської та світової загрози.

Дивно, що пану спікеру здається, ніби в такій ситуації можна залишатися бідним родичем і делікатно просити того, чого сама Європа мала би злагоджено та оперативно надати Україні?

Ми, українці, вважаємо, що психічне здоров’я нашого президента в нормі. І нас зараз більше хвилює, чи все гаразд з колективним психічним здоров’ям у великої європейської нації, яка добре знає, що таке колонізація та окупація?

Можливо, угорці вже забули 1956 рік і російські танки на вулицях Будапешта? Чи тих 52% відсотків громадян, які під впливом подібних заяв, вважають, що росія не винна у війні з Україною, сподіваються ніби рашистське гасло “Можем повторить!” стосується лише українців? Чи ті провокаційні карти споконвічних українських земель, ніби подарованих Україні, малюються просто так?

Безпека та благополуччя власної країни – безперечний пріоритет для кожного політика, але коли йдеться про реальну колективну небезпеку для всього цивілізованого світу, треба поступатись меншим заради набагато більшого.

Ми, українці, вже певно можемо сказати, що більшого щастя, як мирне небо над головою немає. І щоб його зберегти, ми готові разом з нашим президентом будити Європу, кричати про небезпеку, вимагати разом боротися проти імперії зла. Якими б псіхами нас не вважили окремі “загазовані та нафтозовані, чи нафталінозовані” європолітики.

Анатолій Петраченко