Вінничанка Оксана Табенська закінчила 23-ю школу. Навчалася у ВНАУ. Нині працює викладачем в альма-матер. Доцент. Має Оксана, крім науки, ще одну пристрасть – поезію. Її вірші, наче білі пелюстки. Чисті і невагомі, щирі і талановиті.

Облітають пелюстки кохання…

Облітають пелюстки кохання
Кличуть за собою теплі  дні.
Буде зустріч, та  на жаль,
Остання…

Будуть квіти, та на жаль,
Сумні…
Білі, білі пелюстки – останні,
Літо їх дарує не мені.

Відлітають лебеді кохання,
В ніжному мережеві зорі.

Спомин

А за вікном – жаданий дощ і спокій…
Пливе душа на хвилях самоти.
Бентежать серце юні,
Світлі роки,

І ті стежки, що ми удвох
Пройшли…
Я не шукала зустрічей?
Неправда!!!

Нам залишились  світлі кольори!
Кохані очі і безмежне море,
Отих волошок, де з тобою йшли…
Проходять роки,

День за днем минає.
Холодна осінь принесе журбу.
Вона в лісах засніжених блукає
І навіває дивну самоту…

Зима холодна,
Знов зима холодна
В свої обійми огортає нас…
Так, все надійно,

Все в житті – надійно…
Лиш наші долі
Не єднає час..
Ти серед тих, забутих,

Невідомих…
У тих світах, у мандрах, вдалині…
Я повертаюсь через роки
В спомин…

Та лиш, холодні краплі на вікні…

Квіти на снігу

Літа були жорстокі,  як вогонь!!!
Ламали крила, обпікали душу…
Лишала доля, квіти на снігу,
А я, чомусь, все памятати мушу…

Кружляє  вир, лякає і гнітить!
І порина, кудись у глиб похмуро…
Любов палає полум’ям в імлі,
А в серці сум, немов її не було…

Лечу у прірву, течія несе!
На мить втрачаю відчуття польоту,
Та я тримаюсь, хоч збивають з ніг
Думки про зраду та стіна із льоду…

Птахи кружляють, падають і б’ють!
Крилом печалі розбивають душу.
Мене в минуле піснею зовуть,
Та я не хочу, бо забути мушу!!!

Не клич мене! Не  вірю, все одно!
Твої слова болючі і жорстокі!
Ми розлетілись, мов птахи – давно…
Чи варто повертатись через роки?

Осіння мелодія

Я барви осені схилю тобі до ніг…
Я чарувати буду до нестями!
Крик журавлиний, що бринить вгорі,
На згадку огорне  мене сльозами…

Минає день, і знов минає ніч,
Мелодія кохання не згасає.
Благаю я, скажи у чому річ,
Що пролягли лиш  обрії  між нами?

Оксана Табенська