Наші захисники знаходяться у колишній колонії на території «ДНР», а саме — у селі Оленівка. Їм не дають води та їжі. Тим паче не займаються їхнім лікуванням.

Полонені із «Азовсталі» з поламаними руками та ногами, ампутованими кінцівками, контузіями та осколковими пораненнями вже 1,5 місяця сидять у закинутих, завалених сміттям бараках. Навіть у тому ж одязі, у якому виходили із металургійного заводу. Вони стали легендою для світу, та чому світ мовчить і не робить нічого для порятунку військових, які своєю мужністю стерли в попіл нав’язану пропаганду про нацистські принципи української армії? – запитує мама полоненого із Вінниці Маріанна Колос.

Про відвагу її сина ще місяць тому говорив весь світ. Бо саме він заявив російським ЗМІ на відео, що ніколи не зрадить Україну.

«Якби все це довелось пройти ще раз, я б без роздумів погодився. Адже тут моя земля. Моя Батьківщина!» — його слова.

Останнє повідомлення він написав своїй мамі ще 16 травня зі словами: «Бережи себе і чекай на мене! Все буде добре! Все буде Україна!» З тих пір зв’язок перервався і про сина мама дізнається тільки з пропагандистських сюжетів російського телебачення.

Адже “азовці”, яких на весь світ москалі зробили нацистами, із самого початку для них були ціллю №1. Це та сама могутня сила маріупольських воїнів, яких вони так і не змогли побороти, хоч і випробували на них всю зброю.

Тепер у їхньому полоні, а це значить, що в кожному забитому куточку країни мають знати, як «могуча» влада росії захопила наймогутніших воїнів світу. Тому сюжети про тортури “азовців” транслюються щодня.

Мама Маріанна зі слізьми на очах щодня закликає світову спільноту вирвати із бісових рук росії її сина. Та, за її словами, ООН і Червоний Хрест жодної відповіді на її заяви не надали.

– Весь світ мовчить. Невже про них забули? Про тих, хто життя віддав, щоб відтягнути на себе ворога і дати можливість іншим підрозділам ЗСУ захистити Центральну Україну? – запитує вона.

– Із самого дитинства Назарій мріяв стати військовим. Звісно, ми як батьки думали, що це просто дитячі фантазії. Та коли він подорослішав і пішов у 6-й клас, розпочалась війна на території України. Ще на початку Революції гідності він прийняв для себе сталеве рішення – стати захисником нашої країни.

Після 11-го класу син вступив у Донецький національний університет імені Василя Стуса на юридичний факультет. Характер – справжнього лідера, тому з перших днів його обрали старостою групи. Та тільки йому виповнилось 18 років, він заявив, що йде служити у полк “Азов”.

Вже за декілька днів після повноліття поїхав у Маріуполь, щоб вступити в ряди захисників. Це була рання весна минулого року… Він пройшов КМБ – його зарахували в “Азов”.

Ще з 2014 року він вивчав військову ситуацію в нашій країні. Дізнавався про кожний підрозділ, щоб обрати той, який підійде саме йому. За його словами, «азовці» – найсильніші, адже подібної сили та мужності не мають жодні воїни світу. Вони сміливі та витривалі, завжди повторював, що це воїни, котрі відстоюють честь та гідність нашої країни. Я особисто стверджую, що всі воїни їхнього підрозділу сильні духом – не тільки фізично.

Я маю трьох маленьких діток. Та тепер росія забрала у мене нормальний сон і життя. Вони забрали у мене сина. Із 24–го лютого ми спілкувались лише декілька разів. Тричі він прощався зі мною, але жодного разу не плакав та не жалівся. Він розумів, що може загинути будь-якої миті, та жодного разу я не чула від нього, щоб він шкодував про вибраний шлях на вірність Україні. Лише повторював, що ми всі – українці, не маємо права здатись або зрадити країну.

У Маріуполь я проводжала 18-річного хлопчика, а зараз він став незламним дорослим чоловіком. Незламним та нескореним, як і наша країна. Побитий, контужений та із переламаною рукою, з осколковим пораненням в обличчя, закритий у старих бараках Донеччини 19–річний воїн із Вінниці. Мені дякують за такого сина, а я днями та ночами молюсь за його здоров’я та чекаю вдома.

Світе, не будь байдужим, допоможи врятувати найкращих синів та доньок української нації – захисників Маріуполя, воїнів з “Азовсталі”, – закликає мама Героя України, бійця полку “Азов” Назарія Гринцевича.

Софія КОПАЧ