Ти любиш Україну так, як я?

Ти любиш Україну так, як я?!
Душею, серцем, розумом і тілом.
Бувало так, що теж душа твоя
Від болю і від радості щеміла?
Бринить сльоза, коли лунає гімн,
Коли знамено вітер розвиває,
Душа й собі, у небо, навздогін,
Від почуттів, окрилена, злітає.
Якщо ти відчуваєш те, що й я,
Любові до землі в тобі по вінця,
То ми родина і одна сім’я
І б’ється в грудях серце УКРАЇНЦЯ.

Матусю! Мамо!
Як мене болить!

Матусю! Мамо! Я мене болить!
Як добре, рідна, що не бачиш цього!
В мені заліза з кілограм сидить.
І по коліна відірвало ноги.
Як добре, мамо, що не чуєш ти,
Як зву тебе і корчуся від муки,
Наклали хлопці вже мені джгути,
В моїй крові обличчя їх і руки.
Уже ввели знеболення, і біль
Вже відступає,
лиш тепер морозить,
Немов жару змінила заметіль,
Сварити будеш,
ще мене тривожить.
А ще боюся, заголосиш ти,
Поллються сльози…
Тож благаю, молю:
За все, рідненька,
вже мене прости,
Я не хотів завдати тобі болю.

«Героям слава» відкричали

Щодня скалічені і вбиті,
І більшає сиріт та вдів,
Від обіцянок всі вже ситі,
Забули, як Майдан горів…
Мабуть, прийдеться нагадати,
Що дух Майдану ще не згас,
Не заставляйте автомати
На Київ розвернути нас.
Ми не для цього помирали,
Щоб все лишилося без змін!
Від тих, кого самі обрали,
Рішучих ждемо перемін.
Полеглих душі, кров пролита,
Нам відступити не дадуть.
І неба синь та колір жита
Навіки в вічність увійдуть!

Задекларую автомат!

Задекларую автомат,
Патронів цинк і дві гранати,
Щоб кожний бачив депутат,
Тепер чим будуть люструвати!
Прикраси, зброя, коньяки,
Годинники і шуби, злато,
Ікони, коні-рисаки –
І все це на одну зарплату!!!
Земля, будинки і церкви,
Автомобілі, яхти, вілли…
Це ж скільки суки нагребли?
Коли ми ледве животіли…
Коли скидалися гуртом
По кілька гривень із зарплати
Бійцям на берці і шолом,
Щоб мали в чому воювати.

Мирослав Вересюк