Тому ми просимо всіх активних вінничан, учасників АТО і їхніх рідних підтримати родину Жені в цей день «судилища» над світлою пам‘яттю 19-річного добровольця, – заявила напередодні апеляційного слухання лідерка Автомайдан Вінниця Таїса Гайда. – Ми в свою чергу також готуємо «теплу» зустріч посадовцям у погонах, які апелюють в резонансній справі юного вінничанина – Жені Костюка (Шльоцика). Зустрічаємось 12-го під судом на Соборній, 6…

Нагадаємо, що із 19-річним бійцем 1-ї окремої штурмової роти ДУК “Правий сектор” Євгеном Костюком з Вінниці з позивним Шльоцик попрощалися 3 червня 2016 року у Майдані Незалежності в Києві. Хлопець пішов на службу в 17 років, коли почалося АТО на Донбасі. Воював в Пісках. 29 травня отримав поранення в голову під час мінометного обстрілу шахти “Бутівка” в Донецькій області. У ніч на 2 червня 2016-го помер в Дніпропетровській лікарні імені Мечникова…

До речі, спершу міський суд Вінниці визнав добровольця Женю Костюка учасником бойових дій та постановив видати його рідним (дідусю та мамі) посвідчення УБД внука. Але це рішення скандально оскаржує Міністерство оборони України, яке подало апеляцію проти матері загиблого 19-річного добровольця з позивним Шльоцік (Євген Костюк), щоб не визнавати його участь в бойових діях на Донбасі.

Ось один із останніх листів Жені:

…Ранок. Сонце ще не зійшло, але над небом уже нависли свинцеві хмари.

Наш блокпост розносять в хлам. Ти відходиш, щоб вийти з оточення. Спочатку біжиш, але шум і свист куль примушують тебе повзти по тому довбаному полі. Чуєш танковий обстріл, падаєш, втискаючись в суху землю. Снаряди пролітають вище – над тобою. Чуєш вибухи і повзеш далі. Ще два постріли і знову ти втискаєшся в землю, знову снаряди падають далі. І знову 2 постріли. Пролетівши, перший вибухає десь далеко, а через мить – вибух прямо поряд. Німіє права нога, ти її не відчуваєш, її перекидає на ліву. Ти в страху, що тобі відірвало ногу, дивишся на неї, ворушиш нею. Все працює, але досі вона оніміла. Починаєш оглядати себе і бачиш велику рвану рану в біцепсі на лівій руці. Ще одна рана в тазу із неї хлюпає кров. Ти шукаєш вихідний отвір, а його немає. Значить в тобі осколок. Лапаєш спину, а вона мокра, вся в крові. Так – сяк перев’язуєшся, зариваєш паспорт і нашивки в сиру землю. Знімаєш бронежилет, прикриваєшся ним і зажимаєш в руці гранату. І дивишся у небо, а хмаринки свинцеві пролітають над твоєю головою. І ти вже уявляєш, як янголи будуть підіймати тебе до небес.

Потім ти думаєш, що востаннє їв у своєму житті. І черговий вибух заставляє тебе включитись у реальність. Шукаєш телефон. Зарядки лишилось мало, але ще можна подзвонити в першу чергу їй. Потім дзвониш своїм.

….На межі життя і смерті ти починаєш розуміти саму цінність речей і прожитого часу.

А насправді помирати не страшно, страшно вижити.

Батальйон ОУН 2014-2015
Донбас
с. Піски
“Шльоцик”