Всім героям – синам,
Життя яких забрала війна
присвячується
Ростила, любила.
Всю душу вкладала
Колись недоїла,
Колись недоспала.

Своєму синочку дорогу встеляла.
Щоб виріс Людиною, йому промовляла.

Ти гордість моя! Моя ти утіхо!
Нехай не зачепить тебе кляте лихо!
Нехай твоя доля барвистою буде.
Підтримкою я, до кінця тобі буду.

Не знала рідненька, що кінець отой скоро,
Що сина поглине ненависний морок.
Щодня біля церкви молилась за нього,
Життя і здоров’я просила у Бога.

А зараз стоїть, руки в небо підняла
За що? Скажи Боже?
Невже не так я благала?

За що ти кровиночку відбираєш?
Життя він моє!!! Невже ти не знаєш?

Йому б одружитись, дружину кохати,
А не у холодній земельці лежати.
Ростити дитятко, дочку чи сина,
А він молодим у небо полинув.

У грудях пече, груди біль розпирає
Як жити без нього матуся не знає…

Тетяна Голованчук