З буса вийшов молодий капітан із загіпсованою рукою,з ємєльки четверо чорних від сонця молодих бійців. Зайшовши в середину,капітан хтів стати в чергу,працювало дві каси,черга автоматично із двух перейшла в одну, кєп смутивсі,та подякував людям.

– 6 кави, 6 води без газів півтарачки, 2 Вінстона будь-ласка.

– Кава та вода без дєнєг – сказала молода, гарна продавщиця.

Капітан смутився ще більше – Я оплачу.

– Ні,це від закладу,в мене брат та тато під Ізюмом зараз. Їм може тоже хтось води дасть.

В мене десь там всередині защемило просто п…дец,у кожного в черзі відчуття були подібні,це було видно. Вийшовши на вулицю,хлопці покуривши,посідали по машинам та поїхали відвозити побратима в останню путь додому.

Ви тільки живіть,пацани, – думав я,витираючи ті грьобані сльози,які йшли реально самі по собі. Синтементальним я ніколи не був, поміняло. До дому лишалося десь 300 км…

Дмитро Корнєй