Бачу за ці пару днів, що ви все більше репостите відповідну фотку. З одним орком, який засвітився в катуванні нашого. Ну і відповідно все це емоційне довкола. Сьогодні – постите ще й криваве по концтабору.

На емоції я давно втомився, але розумом я вам співчуваю. Бо розумію, що раз постите, значить ви в собі це ще не “пройшли”. Я – давно. Розумію, що значить ви думали що Війна – вона якась інакша, не така.
Я бачив всяке. Відрізані голови, намиста з вух, банку з виколупаним очима…дуже багато всякого.
Як кулеметник зносив голову своєму, бо той невтіпака без жодного адеквату вирішив пройтися на повний зріст в 5 метрах перед працюючим кулеметом. Як того кулеметника потім відпоювали бухлом, щоб він міг повернутися в стрій.
Як Байрактар в’єбав по нашому бетеру, помилково. Уявляю емоції оператора. Або – ні.
Як гранатометник АГС всадив гранату в тушку з натовпу ___ів, що вибіг перед ним на дах. Хоча перед тим він півгодини волав матом і просив всіх не підходити, не вилазити, щоб не заважати йому працювати. Але всім було похуй, включно з командирами цього натовпу.
Буча. Ірпінь…
Короче, риб’ята, я можу тільки побажати вам найшвидше і з найменшими втратами для вашої психіки “перейти” цю грань, коли воно спалює вас зсередини і руйнує вашу особистість, до іншого рівня ненависті і усвідомлення. Коли саморуйнація спрямовується на ефективне знищення ворогів.
А щодо орків я вам розкажу одне відео, яке я побачив дуже-давно і яке запам’яталося. Це було відео з чеченської війни, де ічкерійці різали полонених орків. Точно таких, які зараз тут. 18-річні, які “на учєнія”, “асвабаждать” і т. п. Стояли на колінах а бородатий боєць підходив і впевнено різав їм горлянки. Одному за одним. Я звернув увагу на лице цього ічкерійського бійця: на ньому не було ненависті, ніяких гримас, він нічого не казав, не лаявся. Просто різав, так само методично і спокійно, як ви намащуєте масло на хліб. Для мене то було дуже дивним. А потім я зрозумів, що він просто знав, що так треба. Нічого зайвого, неефективного. А полонені орки не опиралися. Думаю орки якоюсь своєю орчою підсвідомістю також розуміли, що так треба, і за що, і чому.

Автор Paolo Lumiere