Господи, прости мене, горю!
На землі горю вже, мов у пеклі.
Я тебе про милість не молю,
Бо мої думки, мов кров, запеклі…
Господи, такі страшні думки…
Чи простиш мені оте?  Не знаю…
Прошу, щоб у муках вороги
Вмерли й не пустив ти їх до раю!
Ненависть така мене пече!
Прошу смерті їм, та не простої…
Це ж яка у душах їхніх чернь?
Ні! Душі немає в них людської!
Господи, чи чуєш ти мене?!
Чи осліп ти? Чи покинув небо?
Я читаю знов ряди імен…
І уже тепер не вірю в тебе…
Ні!  Я вірю! Господи, прости!
Муки на землі такі терпіти…
Як приймаєш світ тепер цей Ти?!
Кажеш, звик ти сина хоронити…
Я кричу, а голос вкам’янів…
В чому наша в світі цім провина?!!!
Скільки їх у тебе, тих синів?!
Кажеш, що родюча Україна…

Алла Боровська