Серед поранених, які перенесли земне пекло у спаленому бараці Оленівки, тепер вінничанка Катерина впізнала свого чоловіка, бійця «Азова» Дмитра Глухенького. Ще одна мама в’язня Олександра з Оленівки просить українців вшанувати пам’ять героїв…

Із дружинами та матерями військовополонених з Вінниччини, захисників Маріуполя, які перебувають у тюрмі Оленівки, поспілкувались наші журналісти

Дмитро дивом вижив у пекельній Оленівській колонії. Його дружина народила двійняток у розбомбленому пологовому Маріуполя. Добралась дивом на Вінниччину. Що з ним — досі не знає 

Жінка звертається в СБУ, Червоний Хрест, щоб дізнатися хоч якусь інформацію про Дмитра.

Дмитро Глухенький родом із Стрижавки. В «Азові» із 2016 року. Ось що про свого побратима і друга дитинства розповів вінничанин Сергій.

– Я був в «Азові» у 2014-2018 роках. У 2016-му привів в «Азов» і свого друга Дмитра. Ми з ним сусіди по багатоповерхівці у Вінниці. Виросли разом. Він чудова людина, відважний патріот. У нього контракт закінчувався у квітні цього року, але він ще на рік його продовжив, щоб захищати Україну, — розповів Сергій.

Він каже, що на Вінниччині віднедавна живе дружина Дмитра.

Ось що розповіла Катерина про свого коханого чоловіка:

– Ми познайомилися в Урзуфі, я звідти родом, а Дмитро там служив. Якось він прийшов у мій кіоск за кавою, і це була зустріч на все життя! Дівчата мені заздрили, що «азовець» у мене закохався. Ми разом провели найкращі миті життя! А потім увірвалися рашисти…

Дмитро з побратимами з перших хвилин прийняли бій. Я в цей час була у пологовому Маріуполя, бо напередодні народила двох донечок. Дівчатка народилися завчасно, були дуже кволими, тому нас довго не виписували. Коли рашисти скинули бомби на пологовий, нас евакуювали. Я з дітками була у молитовному домі в Іллічовському районі Маріуполя. Але довелося і звідти тікати. Тоді я й втратила зв’язок з чоловіком.

Потім волонтери допомогли виїхати до Урзуфа. Там було небезпечно залишатися, бо ДНРівці шукали всіх, хто якимось чином пов’язаний з «азовцями». Сусідка попередила, що вони прийдуть і за мною… Знаєте, що вони робили з дружинами бійців «Азову» — кидали в тюрму і катували. А дітей викрадали і вивозили в рашастан… Така доля чекала й мене з донечками… Тому я зібрала усі кошти, які вдома були, і вблагала приватного перевізника мене вивезти… Так мені пощастило добратися до Запоріжжя. А звідти вже на Вінниччину — на батьківщину мого чоловіка. Він сюди двічі телефонував з полону, коротко повідомляв, що живий-здоровий, і все… Потім, напевно, у них телефони знайшли, відібрали і зв’язок з коханим обірвався… Молюся, щоб наш тато повернувся, щоб взяв на руки своїх донечок Алісу і Аліну, яких він так чекав і яких бачив лише на фотографіях…

Не позуйте на пляжах, доки інші гинуть… Мама Ірина, син якої — захисник Маріуполя – у полоні саме в Оленівці, прокоментувала трагічні події 

Вона засуджує українців, які так байдуже реагують на цю нашу спільну біду.

Позують біля моря чи виставляють інші щасливі фото.

– Сина мого, на моє велике щастя та дякуючи Богу, не було в тому бараці, але там був чийсь син, чоловік, брат, онук.. І постити після цієї трагедії фоточки з моря — це рівносильно насміханням. Я третій день не знаходжу місця собі після цієї трагедії, а якась недолюдина розміщує такі фото. Це не по-людськи. Пробачте, може,  я не права, але моя позиція така. І вона залишиться незмінною!

Я вмію радіти людському щастю, але й водночас вмію співпереживати  людській біді та горю! Вибачте, але в моїй країні війна, а в моїй душі безмежний сум… Вони загинули заради вашого життя!

Ірина заради безпеки сина Олександра не називає його і свого прізвища.

«Я прикую себе кайданками до Офісу президента, поки мені не повернуть сина»

Мама 19-річного бійця «Азову» Назара Грінцевича з Вінниці благає звільнити сина і його ще живих побратимів.

– Я прикую себе кайданками до Офісу президента, поки не повернуть мого сина й інших синів України з полону рашистів. Бо після 29 липня уже немає сил більше чекати. Ми бачили, як рашисти все спланували, навіть могили вирили, щоб приховати цей страшний злочин… «Азовці» не заслуговують на таке, бо вони Герої! Вони до останнього виконували наказ! Вони стримали цю страшну навалу! Вірю нашій владі і закликаю зробити усе можливе, щоб звільнити «азовців». Благаю Червоний Хрест втрутитися, інші міжнародні організації, ООН! Рашисти катують наших дітей, морять голодом… Змилуйтеся, благаю! – закликає Маріанна Колос.

Стало відомо про ще одну полонену — Олену Кривцову, випускницю Вінницького медичного університету ім. М. Пирогова. За розподілом Олена потрапила до військового шпиталю у Маріуполі. У полон медик потрапила 12 квітня, коли перебувала на металургійному комбінаті ім. Ілліча. Туди вона з пацієнтами евакуювалася після розбомблення шпиталю. Спочатку полонених утримували в Оленівці. А 6 травня її бачили в камері СІЗО у Таганрозі.

Якщо вам відомо про інших полонених, повідомляйте нам про це, будемо про них писати. Не забудемо нікого!

Серце розривається, і на душу ніби наклали камінь! 53 полонених героїв «Азова» підло в колонії в Оленівці загубили внаслідок ракетного обстрілу. А скільки ще буде з тих більше 130-ти постраждалих? 

Під наглядом, таку твою мать, міжнародних гарантів, організацій і Червоного Хреста! Подивіться, як підло і жорстко все спланували. Спочатку підібрали продажних під.., зважте, все найпідступніше вони чинять на окупованих українських територіях! Ці смертні кари, ці вироки і загадкові смерті! Тортури голодом! Але завжди є виправдання — це не ми, це ординці з ОРДЛО! Ось така подлота там виплодилась у спайці з рашистами! Ті — нашіптують, ця мерзота виконує «під козирок»!… Відібрали і помістили зарання найсміливіших «азовців» в окремий барак промзони колонії. Зарання заклали вибухівку в барак. Підкинули ще тіла раніше замордованих… Попередили адміністрацію колонії, забрали звідти завчасно всіх вертухаїв… і послали ввечері ракети «для смертоносного спектаклю», підірвавши і вибухівку всередині. І одразу пропагандоси з усіх усюд затрубили, що це Україна «Хімарсами» своїх… Сволота!

Домовлятись?! Вірити?! Кому?!!!! Содом і Гоморра! В голові серед океану емоцій крутяться ці два слова! Знаєте, як Бог знищив ці два міста, де вже були невиправні аморальні виродки?! Ось так зроби, Господи! Під корінь! Без будь-яких згадок! Щоб лише мертве море! І солоне! Як сльози замордованих ними жертв! Слова пусті! Честь — забута! Підлота на підлоті і підлотою поганяє! Кому вірити? Про що домовлятись?! Їм вбивати, гвалтувати, робити підлість, каструвати людей у кайф! Хто там ще буде нагадувати про «велікіх класиков і большой язик»?! Яке воно велике, якщо виховало таке ВЕЛИКЕ ЗЛО?! Таке мерзенне «отродьє», таких безсердечних приматів, таких безпринципних холуїв?! Долю Содому і Гоморри! І затопити мертвим морем зі сліз, які вони пролили всюди на землі!..

Сумуємо і схиляємо голови перед замордованими… і хочемо знати імена всіх «гарантів»! Бо що вони гарантували, коли на їхні гарантії ось так «забили»…

Тетяна РЕДЬКО
Людмила ПОЛІЩУК